*Естер*

кажуть
спокій живе у стінах
заклеєних золотавим скотчем
у скутках ночей помаранчевих
у тиші першої сповіді
Естер зрізає спогади мов шкірку диких плодів
зціловує краплі з ножа
та тішиться
манірною пасифлорою -
проступає з-під блідої шкіри
стигмами на зап'ястях
її гострі вогні-пелюстки
спалахують новими зірками
зривай
їх марлевий цвіт
заповнюй
незбовтану порожнечу темної
холодної води
що просочується
крізь понівечене чоло квадратних метрів
мертвими краплями
потойбічних сліз

і в той час як пасифлори
обплітають кожний сантиметр стіни
туляться жантиляться випростовують
білизняне мереживо вусиків
чорні слизькі баракуди
вливають отруту в Естер
пестять оголені груди
торкаються
її глибин

ї ї п а л ь ц і т о р к а ю т ь с я д н а

о, де ти тепер,
моя
несамовита Естер?

вона
клеїла скотчем вікна
щоб друзки не різали шкіру
ховалася за товстими стінами
щоб раптом не впасти додолу
вона
кричала прокляття
кожному хто не міг почути
доки чорна й густа отрута безжальних списів пасифлор
затопила метри її надій
забираючи втому та відчай
текла
до чану безодні
текла
зап'ястями Естер
текла
текла
текла

і нарешті Естер
занурилася
у вічний спокій
з головою