[1/2] Враження про документалку "20 днів у Маріуполі"
описування жорстоких кадрів, смерті та війна.

Чесно кажучи, я не хотів спочатку йти, бо думав подивитись це зі своїм партнером, але він відмовився, через поважну причину. Я довго думав, чи варто самому дивитись, але мені запропонували з пару людьми з класу піти, на щастя, там були поряд мої друзі.

Ми в кінотеатрі.
Я думав, що вже бачив всі новини про Маріуполь, стежачи за ним по новинам. Я думав, що мене не дуже зачіпить прям до сліз цей фільм
Я так помилявся.

Перші сльози з'явились через 10 хвилин фільму і вони стояли дедалі дущими
Перші сльози від кадрів, як маленька дівчинка плаче в укритті і каже: "я не хочу вмирати"
Далі сльози через іншу маленьку дівчинку , яку намагались врятувати в 2 чи 3 день війни. Вони не змогли.

Кадр за кадром і я шалено жахався, хоча буквально все це бачив в інтернеті. В мене почали тремтіти руки а дедалі і все тіло тряслось.

Далі все ставало ще гірше.
Кадри з лікарні і пологових будинків —

Продовження ⬇️