Mr. Myrkur | есе | вірші | історії


Channel's geo and language: not specified, not specified
Category: not specified


Втони між рядків і захлинись у моїх історіях.
Nacht und nebel.
@HellboundWhispers - притулок твоєї пораненої душі.

Related channels

Channel's geo and language
not specified, not specified
Category
not specified
Statistics
Posts filter


«Незалежність» складається не лише з літер.
Вона складається з крові та ненависті. Вона складається зі сміливості.
Її вимовляють не складами, а з гідністю та сльозами на очах. Про неї кричать на площах, про неї шепочуть в підвалах. Її вимовляють з чужою кровʼю на зубах, та своєю — на руках.
Ти чуєш не тільки фонеми. Ти чуєш сміх, плач та гордість.
Це слово побороло смерть, воно й підкорить життя.


Найбільше говорять про війну ті, хто її ніколи не бачив.
Створюючи ефемерні описи намагаються наділити її новими сенсами, не донести, а зрозуміти самим: що це таке. Аналогії сплітаються з філософією, яку обвивають скривавлені язики рими, щоб кинути на вівтар художній твір, поезію, сповідь монаха.

Та якщо ти побачиш її — зрозумієш, що саме слово війна уособлює в собі стільки, що не розповість жоден спалений том.
А, піднявши пронизані болем очі, побачиш на вівтарі розіпʼятого себе, замість поезії.


Я відроджую канал, бо мені потрібна сублімація, а Вам - утопічна деформація.

Тож приєднуйтесь до чату, будемо деформувати реальність разом.🤩

https://t.me/MrMyrkurChat


Video is unavailable for watching
Show in Telegram
Якщо українець перестане відчувати себе українцем, якщо він проміняє свою мову та культуру на чужу, якщо у відповідь на «Слава Україні» йому нема чого буде сказати – вороги перемогли.

Слава Україні🔱
Дякуємо всім захисникам та захисницям.💙


— Ви як?
— Тихо.

Замінило
— Кохаю.


Під час періоду Йольтайд пропоную зануритись у світ Г.Ф. Лавкрафта з його уявленнями про зимове сонцестояння.
Представляю для Вас варіант мого перекладу твору Лавкрафта – «Фестиваль».

Говард Лавкрафт — відомий американський письменник, витончений майстер жахів та фантастики. Його твори, наповнені космічним жахом і незрозумілими створіннями, вкладають читача в атмосферу загадковості та страху перед невідомим. Лавкрафт створив унікальний світ, де реальність переплітається з космічними жахами, залишаючи слід в уяві та серці кожного, хто відчував його темний образ.


* * *

А що ж про кохання під час війни?
Коли серце затьмарене від утоми
Бʼється, як вжалене поцілунком зими
Яка закриває собою від болю, мов кома.

Чи хочеш писати про кохання таке?
Де від очікування багрянить груди
Сподіваючись, що і це все колись мине,
Як минає за лютим - лютий.

Яке це: кохання під час війни?
Поцілунки під вибухи гормон та патронів,
Спрага від холоду в обіймах пітьми
Поглинає самотність евакуаційних вагонів.

Чи треба тобі кохання таке?
Вгризатися в шкіру галюцинаціям,
Проклинати все на світі людське
Та молитися на руйнацію.

Світ колись прокинеться навесні
Десь між раннім світанком та напів шостою,
Ніхто не пише про кохання під час війни,
Бо його запросто плутають з помстою.

©️Hellbound Whispers


Перший твір із циклу казок (чи правдивих історій?) про забутих істот та традицій старого світу. Про мудрих тролів півночі, про підступних фейрі Албіону, про кровожерливих ісландських котів, про романтичних чугайстрів засніжених Карпат та багато чого іншого.
Закрийте щільно фіранки, вдягніть теплі та нові шкарпетки, щоб не попастися котові, приготуйте пряний Грог та пірнайте у світ чарівного ісландського фольклору.


* * *

Про що написати? Я відчуваю ненависть.
Вона заливає мене в перемішку з огидою.
В моїх очах багряніє тьмяність,
Моє тіло простромлене отруйною кригою.

Я відчуваю слабкість,
Вона наповнює мене новими сенсами,
Я боюся відчути жалість
Коли судини зʼєднаються з кровотворними лезами.

Жадібність Серця запиває біль ртуттю,
Омарене сяйво зависає над прірвою
Наповнюючи пляшку незбагненною люттю,
Наче забутою богами інтригою.

Можливо, що я відчуваю натхнення
Віддатися довірливо на волю небес,
Я відчуваю все, я вірю в спасіння,
Єдине, що не відчуваю - це знедоленого себе.

©️Hellbound Whispers


Серпень вступає з кровʼю у змову,
За обрієм майоріє варта.
Ми взяли за зброю - мову
І за нею беремо прапор.

©️Hellbound Whispers
Artist: Bellamy Morrigan


Вкрий мене руїнами

Центр міста потопає в холодній безлюдній ночі, світ руйнувався без попередження. Будинки зникали один за одним вдалині в ритм звуків стрілянини, які проходили крізь мене частіше, ніж крізь тих, кому вони призначалися. Я стою посеред хаосу, який концентрується всередині мене і виходить з кожним кровавим видихом. Життя відмовляється від мене і я покірно відповідаю йому навзаєм.
Єдине, що приносить розраду, — це думка про смерть і те, що вона нарешті принесе спокій.
Йдучи порожніми вулицями, я відчуваю какофонію відраз та пустоти всередині. Мене завжди вабила темна сторона життя, і тепер, коли світ руйнується, я відчуваю священний обовʼязок йому допомогти.
Через завали та тіла я пробираюсь всередину недобитої будівлі для добитого мене. У повітрі пахне тлінням, стіни стікають плачем від безперервного дощу під ковдрою столітньої плісняви. Підходяще місце для того, щоб вкрити і мене.

З даху визріває спустошене місто, я чую його серцебиття так само, як воно чує мене. Ці руйнування дарують мені спокій і я не зволікаю залишатися в боргу. Це кінець, саме такий який ми хотіли.
І я ступаю вперед на видиху. Падіння надає невагомість та відчуття життя. точніше, його бажання. і чим ближче ти до землі, тим воно сильніше.

При ударі не відчуваєш нічого. Очікуючи відчути вихід життя, позбавлення, волю, натомість не отримуєш нічого. Ні спокою, ні розради, лише відчуття порожнечі, яке було глибшим за все, що коли-небудь відчував раніше.
Напевно, лише тоді має прийти розуміння, що смерть — це не те звільнення, на яке сподіваєшся. Це просто інша форма порожнечі, ще один спосіб втекти від болю життя, ніколи не знаходячи справжнього рішення.

Зрештою зрозумієш, що єдиний спосіб по-справжньому знайти мир — це прийняти життя та весь його біль і страждання. Смерть — лише спосіб втекти від своїх проблем, і, врешті-решт, спроба може принести ще більше болю.

чому ти не сказав мені цього раніше?




Смак провини

Безкінечні блукання туманним цвинтарем відлунюють дзвоном годинника. Цей рік розтягнувся до вічності. Мене добиває пустота і лише павучі кроки лунають в нічній тиші. Я тиняюсь цим місцем століттями, але кожен візит здається ніби вперше.
Прохолодне вологе повітря з трупним присмаком наповнює мої легені з ненавистю до цього місця, і на дванадцятому дзвоні я чую солодко-оксамитове цвітіння потопаючого в молодій крові жасмину. І я вмираю вдруге сотий раз.

Ефірна постать, яку не міг відпустити оточуючий туман, майорить над свіжою могилою з твоїми улюбленими квітами. Лише Її безнадійні очі виблискували в темряві пробиваючи мені зівʼяле серце тисячею холостих вперемішку з відчаєм. В цьому тендітному образі більше зірок та мряки, ніж тебе. Більше в холодному камені та недоцільній епітафії, в шорсткім моху та задушливому повітрі. Тебе більше в мені, ніж в тому, що я звик називати тобою.

Щороку я роблю вигляд, що не бачу крізь тебе твій улюблений зачарований ліс. Щороку ти робиш вигляд, що це все по справжньому. Чотири сезони тягнуться довкола моєї шиї в очікуванні нашої зустрічі, щоб на цю коротку мить я зустрів лише ненависть, минуле та озноб, які я допиваю, захлинаючись, до дна і по моїм губам знову тече твоя соковита брунатна кров. І я отямлююсь. Туман поглинув деколи тендітну постать привида моєї провини, який ніколи і не був тобою.

Я памʼятаю прогулянки стародавнім зачарованим лісом, неминуче відчуття зниклого тягаря самотності з тріпочучою памʼяттю давніх часів. Недовгі години життя за які я розплатився твоїм. М'який шелест листя над домовиною і шум грайливого вітру стали твоєю рештою.

Я прожив досить довго, щоб побачити розквіт та занепад цивілізацій, як змінювались віки та росли міста, народження та смерть, бачив війни та перші відкриття, як вмирали і як зʼявлялись релігії та святі. Я навіть пережив Богів. Єдине, що залишається - це памʼять. Випивши твоє багряне життя я тебе увічнив. Ти живеш поки я живий.
Я пронесу тебе через віки, покажу нові цивілізації та життя, писатиму тобі вірші та картини, співатиму тобі пісні і посаджу в твоїх кістках небачені квіти.
Ти ненавиділа цей світ, проте майбутнє точно буде краще, ти тільки дочекайся!

Тільки, прошу тебе, більше мені не зʼявляйся.


Століття окупації принесло на наші землі не тільки дикунів без своєї культури, ідентичності та історії, але й паплюження нашої багатої та давньої культури, традицій, історії, мови, та навіть притаманних нашим предкам традиційних страв.

Історія України була вкрадена москалями, та переписана під себе. Натомість українцям - придумана історія як колонії московіі.
Релігія та права на неї вкрадені актом самопроголошення, погрозами та обманом.
Численні геноциди, репресії, Голодомор, стирання самого слова «українець» та самоідентифікації.
Культурні надбання та традиції змінювались до нікчемних, неіндивідуальних пародій на «велику московію».
Нашу творчу інтелігенцію розстрілювали. Тих, кого не розстріляли, москалі присвоювали собі.
Українських націоналістів катували та намагалися зламати. Незламних вбивали.
Над українською мовою насміхалися ті, хто сам взяв з нашої мови чимало слів та кого мова виникла через чимало столітть після української.
Книжки українською палили, традиційні музичні інструменти ломали, дороге та вишукане вбрання перетворювали на сміхотворний естрадний маскарад.

Більшість того, що світ, та й самі українці, нажаль, знають про Україну, українців та їх культуру - це неправда. Образ, спотворений окупантами, щоб знищити ще один(!) народ.

Стаття з особистою підбіркою контенту українською. Слухайте, дивіться, читайте якісне, українське. Відтворюйте самоідентичність та позбувайтеся від травм та жаху, які привнесли кацапи на Ваші землі Вашим предкам. І тепер вам.
P.S. Стаття періодично оновлюватиметься новими каналами.


Якби я хотів створити щось прекрасне, я б створив річки та ліси, величні гори та безкраї пустелі, поля, вкриті золотом заходу сонця та квітучі луки, які ловили б подих вітру та виливалися в один оркестр, океани, що таїли таємниці світу, небо, що відбиває всесвіт. Я б створив життя, що вирує в кожному помаху крила птахів, погляді тварини, німому співі риб, шурхіту комахи і диханні рослин. Створив би зиму, що обвиває білими перлами планету, весну, що будила природу від зимової сплячки, літо, що розпливається по венах теплом і любов'ю, осінь, що змінює кожного. Я створив би місяць і зірки, сонце і далекі планети. Природу, яка живе в такт з жителями мого світу і дихає сполохами блискавиць.

Якби я хотів все це знищити, я би створив людину.


війна змінює людину. перед обличчям ворога ти намагаєшся згадати всі 12 заповідей.

але згадуєш лише «вбий».


Я захоплююся поетами та письменниками. кожна лінія - задокументоване одкровення, проводима поміж рядків між внутрішньої агонією та зовнішньої байдужістю.

вірш вишкрябується чорнилом на серці, або серцем на папері, невагомий штрих запускає в дію стільки тисяч механізмів організму, що легше вбити себе, ніж дописати до крапки.
катарсис, сп'яніння, порятунок, прощення, страта. кожен твір - порятунок та розправа автора над самим собою.

Я пишу не вміючи писати, знаю стільки слів не вміючи їх з'єднати, роблячи страту не написанням, а ненавистю до написаного.
вірш – це емоція. справжня, чиста, яку неможливо відіграти на сцені серед порожнечі

а я по-справжньому можу лише ненавидіти.


на межу марення штовхає зникаюча з-під ніг реальність. у моїх венах пульсує планета, у вухах - шепотіння кожної істоти, я відчуваю всіх і кожного.

але не чую власного крику, не відчуваю себе і боюся підходити до дзеркала - там не буде відображення.

мені хочеться напитися пігулок, спирту, запхати в горлянку нікотин. проте шепіт абсурду стає лише голосніше:
я втрачу контроль – і весь світ звалиться.


«добридень моя люба, тримай моє відверто щире! я любитиму тебе всю зиму. а зима буде вічною»


подібно до злочинця, який таємно хоче, щоб його зловили, дізналися, що це він, саме він зробив це. змучив. роздер. спалив. обікрав. вбив.

мені хочеться зізнатися подібно злочинцю. однак, я не чинив злочинів.

я знаю щось є. чуже. дике. неправильне. заборонене. те, що садять у клітку. ніби воно в мені і хочеться про це закричати, але я не знаю, що це, лише відчуваю - щось не так.

і в ті моменти, коли відгук уривається у свідомість заради нікчемного натяку на істину, я не наважуюсь сказати. бо знаю іншу – нікому це не потрібно, окрім мене.

і нема кому зізнатися у тому, чого не було скоєно.

але мені все більше здається, що ця клітка для мене.

20 last posts shown.

36

subscribers
Channel statistics