БАЛАНС ⚖
На даному етапі життя я усе більше переконуюсь у важливості ведення дискусій - де ще може народитися Істина?
Коли ми читаємо Біблію, то у книзі Об'явлення ми зустрічаємо слова: "І сталася на небі війна", у якій воювали Михаїл (Ісус Христос) та Люцифер (сатана).
Голівудські режисери, уявляючи цю картину, зняли би бій між янголами, використовуючи світлові мечі, бластери та потужні технології.
Але коли ми читаємо грецький оригінал цього тексту, то на місці війни використовується слово "полемікус" - дебати або дискусія.
Як колись сказав Достоєвський: "Тут Бог із диаволом ведуть боротьбу, а поле битви - серця людей". Битва йде за наш розум.
У мене є друг, з яким ми дружимо більше 10 років і він має читати цей допис. Ми декілька років спілкувалися на тему походження Всесвіту. Я захищав позицію створення світу Богом, а він - еволюцію. Пройшло декілька років, коли він сказав мені: "А з чого ти взяв, що я у це вірю?" "Бо ти це захищаєш", - відповів я. На що він сказав: "Я це захищаю, щоб була дискусія". А я щиро роками вважав, що людина може захищати певну позицію тільки сповідуючи її.
Одна видатна особистість нашої церкви, про яку я, можливо, пізніше скажу більше, свого часу мала певну місію життя - боротися з проявами фанатизму.
Але ж фанатизм (сліпе відстоювання певних принципів без розуміння того, як працює той чи інший принцип) може бути як правим (консервативним), так і лівим (ліберальним).
Я довго йшов до усвідомлення певної моделі, про яку зараз напишу. Я вирішив для себе, що коли маю справу із співрозмовником, який кардинально дивиться на певні речі - треба балансувати. А особливо балансувати, коли є слухачі. А як можна балансувати, коли одна із сторін ваг падає до низу? Тільки створюючи відповідний ваговий супротив. Тому моє бачення таке, що коли людина радикально ліва, у розмові треба займати радикальну праву позицію. І навпаки.
Для чого це? Марна справа переконати іншу людину, яка твердо у чомусь вкорінена. Але якщо є слухачі, завжди, коли говориться А, має говоритися і Б. Однобокі радикальні позиції ніколи не приносили щастя людям.
Однобокі радикали свято віривши у непогрішимість власних ідей або знищували мільйони людей, або були близькі до цього - папи римські у середні віки, Жан Кальвін, Гітлер та інші. Саме такі люди розіп'яли Ісуса Христа.
Не бійтеся ставити перед собою чесні запитання і розуміти чому ви робите або не робите те чи інше.
Бійтеся робити або не робити щось тільки тому, що склалася така традиція, якій доводиться сліпо слідувати.
Це одна сторона важливості ведення дискусій. А друга полягає у тому, щоб зростати у створенні сильної аргументації. Досить часто ми можемо думати, що у нас дуже сильна аргументація поки нам не скажуть певні речі, про які ми б ніколи і не подумали. Тому метою має стати відмовитися від слабких аргументів на користь сильних (чіткі однозначні факти, з якими важко або навіть неможливо сперечатися; послідовна логіка, а не перекручування інформації тощо).
На даному етапі життя я усе більше переконуюсь у важливості ведення дискусій - де ще може народитися Істина?
Коли ми читаємо Біблію, то у книзі Об'явлення ми зустрічаємо слова: "І сталася на небі війна", у якій воювали Михаїл (Ісус Христос) та Люцифер (сатана).
Голівудські режисери, уявляючи цю картину, зняли би бій між янголами, використовуючи світлові мечі, бластери та потужні технології.
Але коли ми читаємо грецький оригінал цього тексту, то на місці війни використовується слово "полемікус" - дебати або дискусія.
Як колись сказав Достоєвський: "Тут Бог із диаволом ведуть боротьбу, а поле битви - серця людей". Битва йде за наш розум.
У мене є друг, з яким ми дружимо більше 10 років і він має читати цей допис. Ми декілька років спілкувалися на тему походження Всесвіту. Я захищав позицію створення світу Богом, а він - еволюцію. Пройшло декілька років, коли він сказав мені: "А з чого ти взяв, що я у це вірю?" "Бо ти це захищаєш", - відповів я. На що він сказав: "Я це захищаю, щоб була дискусія". А я щиро роками вважав, що людина може захищати певну позицію тільки сповідуючи її.
Одна видатна особистість нашої церкви, про яку я, можливо, пізніше скажу більше, свого часу мала певну місію життя - боротися з проявами фанатизму.
Але ж фанатизм (сліпе відстоювання певних принципів без розуміння того, як працює той чи інший принцип) може бути як правим (консервативним), так і лівим (ліберальним).
Я довго йшов до усвідомлення певної моделі, про яку зараз напишу. Я вирішив для себе, що коли маю справу із співрозмовником, який кардинально дивиться на певні речі - треба балансувати. А особливо балансувати, коли є слухачі. А як можна балансувати, коли одна із сторін ваг падає до низу? Тільки створюючи відповідний ваговий супротив. Тому моє бачення таке, що коли людина радикально ліва, у розмові треба займати радикальну праву позицію. І навпаки.
Для чого це? Марна справа переконати іншу людину, яка твердо у чомусь вкорінена. Але якщо є слухачі, завжди, коли говориться А, має говоритися і Б. Однобокі радикальні позиції ніколи не приносили щастя людям.
Однобокі радикали свято віривши у непогрішимість власних ідей або знищували мільйони людей, або були близькі до цього - папи римські у середні віки, Жан Кальвін, Гітлер та інші. Саме такі люди розіп'яли Ісуса Христа.
Не бійтеся ставити перед собою чесні запитання і розуміти чому ви робите або не робите те чи інше.
Бійтеся робити або не робити щось тільки тому, що склалася така традиція, якій доводиться сліпо слідувати.
Це одна сторона важливості ведення дискусій. А друга полягає у тому, щоб зростати у створенні сильної аргументації. Досить часто ми можемо думати, що у нас дуже сильна аргументація поки нам не скажуть певні речі, про які ми б ніколи і не подумали. Тому метою має стати відмовитися від слабких аргументів на користь сильних (чіткі однозначні факти, з якими важко або навіть неможливо сперечатися; послідовна логіка, а не перекручування інформації тощо).