хопта

«Летіла сова кругом села» — це казка-колискова, яку мені тато розповідав у дитинстві. Починалася вона завжди однаково, а закінчувалась по-різному, але сова завжди шукала їжу для маленьких совенят, і зараз для мене ця сова — уособлення тата, який працював на двох роботах, щоб мене виростити.

Початково замість цієї казки я хотіла «вплести» у вірш одну з народних пісень Вінничини, і для цього навіть прочитала цілу книгу «Пісні Явдохи Зуїхи», де з пам‘яті однієї жінки записали кількасот пісень. Але вирішила все ж зупинитися на сімейній казці, бо весь вірш вийшов дуже особистим, історією моєї родини по татовій лінії.

Бабуся з вірша — це мама мого тата, Ніна Василівна Хопта, якої не стало у вересні минулого року. Вона народилася у селі Верхівка Тростянецького (зараз Гайсинського) району Вінницької області, вчилася на кухаря в Ялті, і все життя працювала шеф-кухарем у військовому санаторії міста Хмільник Вінницької області.
Голюня — це моя двоюрідна сестра Оля, бабуся часто в словах, що починались на «О», додавала попереду «Г».

Вірш написаний з використанням діалекту, яким говорила бабуся, та на основі історичних даних та народних переказів зі статті Віри Степанюк «Фольклор та топоніміка Хмільницького району Вінничини». Татарський шлях (Яничарський шлях, Чорний шлях) — це система доріг, яку
татари використовували для нападів на Україну, пролягала вона, в тому числі, і через місто Хмільник. Вишнева та Тернова криниці на шляху — це місця, де татари, втікаючи, топили награбоване добро.

Колись мій тато писав вірші і присвячував їх моїй мамі. Він дуже багато читає і тонко розуміє сенси та відтінки. Наприклад, в моїй останній декламації вірша Олександри Дороги (який я вважаю непростим для розуміння, бо без пояснень авторки я сама не розібралась у сюжеті) — у цьому вірші тато зрозумів не тільки перший рівень сюжету про чорних археологів, але й ту глибшу думку, яку я бачу у цьому вірші — що не варто «брати у землі не свої скарби», бо помста не забариться (послання росіянам, які прийшли на нашу землю).

Тому — пишаюся нашим першим спільно з татом написаним віршем❤️ Публікую цей вірш на Різдво, я думаю, бабуся зраділа б, бо вона була глибоко віруючою людиною.
Вдячна Котолисам за тему, яка надихнула цей сімейний верлібр.
Хочу ще написати таке про мамину лінії моєї родини, спільно з мамою та бабусею Таньою.

транслітерація з родової пам'яті

летіла сова кругом села…

— слухай сюди, Голюню
єйці, молоко, муки расно всипати
півронделика виливаєш на чару
потім у налисники загортаєш мнясо…

…летіла-летіла сова, та сіла на Вишневу керницю…

— слухай сюди, Голюшинко
у п’ятдесяті люди вандрували на заробітки
дідусь поїхав у Єнакієве на шахти
а я вчилась у Ялті, трудилася в Моршині
гобіди для курортників, дві каструлі здорові,
спина боліла носити
а скільки чистили бараболі, бураків, гогурків
і дідусю писала, а він
приїхав

…у Вишневій керниці татари, втікаючи, втопили добро награбоване…

— бабусю, не спи! що далі було?
ви з дідусем любили їден їдного
і вирішили одружитись?
— ой любили-не любили, одружились та й усе

“але направду — любили”, — думає Олюся

…а сові скарбу не треба, сова далі летить Татарським шляхом…

— ой та яка сукня,
щось мо’е знайшлося,
кульчики та пацьорки,
а дідусю ритузи добрі

…сові треба совеняток годувати, вони чекают‘ голодні…

падку мій, смутку мій!
як важко поратися із трома дітьми!
мови нема, Голюню, мови нема

а потім і ви народились, Голюсю,
і такіііі ж гарні

ой, та які там схожі на мене,
ска’еш то’е, Голюшинко,
страшна баба, стара

…летіла-летіла сова, та й притомилася…

так болить мені… та байдуже
еее, ні, не піду, Голюсю,
не люблю дохторів
осьо в мене порошки, буду пити
мама моя… померла в лікарні
їй-бо присій-бо, не піду

…сіла сова на Тернову керницю…

краще слухай сюди, Голюсю, що я говору
казали, що в нас у селі за левадами
скарб захований
шукали, шукали, аж піра летіло,
та й не знайшли
а мо’е, ти найдеш, Голюню?

…глянь сова в керницю, а там світло,
як вдень — скарб, значиться
в керниці лежать сувої родової пам’яті
історії про нас
бережи їх, Голюню

30.11.23

Олександра та Андрій Хопта

Не дібрати слів, як мені сподобалась ця декламація🔥

Нове відео! Я дуже давно планувала цю декламацію. Дякую @alldoroga за неймовірний вірш, який став моїм улюбленим на Віршометрії-5, а моїй подрузі Роксолані — за крутезний костюм.
А я просто дуже втомилася, поки робила. Але щаслива.

комендантський дзвін лунає о восьмій вечора
залізний ковпак гасить вогонь у каміні
міські ворота наглухо замикаються

що ж ти, недолугий мандрівнику,
не встиг заховатися

раз-два-три-чотири-п’ять!
тебе йдуть шукати троє:
міська варта в золотих плащах,
почварна тінь злодія
і крижаний дракон

хто знайде першим?

с т р а ш н о

шурх! позаду —
це просто вітер жене листочок,
а здалося, що…

зупиняється карета
“за десять золотих відвезу будь-куди”, —
солодко каже візник
будь-куди — це у ліс на лівому березі,
думаєш ти,
і йдеш далі

блимають сині вогні міської варти
три продавчині квітів сидять під мостом

перша — королева лілей
за охорону квітів вночі платять додатково,
а в неї син у війську,
треба купувати обладунки

друга — королева троянд
у неї дочка на виданні
вимагає гроші на заморські ін’єкції в губи

третя — королева гвоздик
бездітна
збирає собі на похорон,
щоб все по-людськи було

проходиш всіх трьох,
забиваєшся в шпарину поміж будинками

на сьогодні ти — безхатько
просто доживи до ранку

а чи доживуть три королеви?
а чи доживе злодій, що ходив за тобою?
а чи доживуть с п р а в ж н і безхатьки?

вітаю, каже годинник через три вічності,
комендантська година закінчилася
можеш іти додому і не думати про тих,
для кого щовечора лунає дзвін,
згасає вогонь під ковпаком,
і вони залишаються в темряві
боротися з льодовим подихом дракона
невидимі для тебе

добре, думаєш ти,
що я не на соціальному дні
я пристойна благополучна людина
зі мною такого ніколи не станеться

і крізь вікно
бачиш глузливий погляд
крижаного дракона


* У середньовіччі дзвін позначав початок комендантської години (curfew) та зобов’язував загасити вогонь удома, щоб запобігти міським пожежам уночі

24.11.2023

вірш про те, як я провела ніч на вулиці та у під‘їзді
це була настільки важка ніч, що щось змінилось в мені після неї, і навіть зафіксувалось у вірші

написаний для дружньої дуелі з @e_foks на каналі @altervisionpoetry
вітаю Лисичку з перемогою, у неї був прекрасний вірш про материнство, біжіть почитайте, якщо не читали

Привіт, я — кіт Галунець, і сьогодні я святкую день народження і ще трішки — перемогу в конкурсі Храму поезії.
Мені важко брати участь в поетичних конкурсах, бо у мене є відчуття, що я не можу написати гірше, аніж від мене очікують (насправді, хтозна, чи взагалі хтось від мене щось очікує, окрім мене самої). Але я захотіла спробувати, чи не буде мені простіше писати анонімно, як Немаксим на ВМ.
Чому Кіт Галунець? Коли я вперше написала вірш на Віршометрію, це був вірш про маскувальні сітки, в коментарях хтось пожартував, чи це не кіт Олени писав. Я вирішила продовжити жарт☺️ Дуже захоплююсь творчістю Олени та самою Оленою, і захотілось мені побути її котом😄 Я ще думала, чи це нормально взагалі, брати такий псевдонім без дозволу Олени, у мене був інший, нейтральний варіант, але Джессі сказав, що кіт краще😁
Я бачила, що під час жеребкування люди не хотіли бути в парі зі мною😅 Бачила меми і обговорення про Кота. Мені було дуже приємно, коли вирішили, що Кіт Галунець — це Немаксим, це був великий комплімент моїй поезії❤️ Але, знову ж таки, я відчула певний тиск, що вже не можу заплямувати репутацію кота Галунець поганим віршем🙈 Тому навіть не знаю, допомогла мені якось анонімність, чи ні.
Я засмутилась, що зі мною була в парі Олександра Дорога, а потім двічі(!) Гортензія. Я люблю творчість їх обох, і не люблю змагатися з тими, хто мені подобається. Раділа, що двічі в моїй парі за рішенням суддів і Джессі обоє проходили далі.
Всі ці 4 місяці, поки йде конкурс, мій психологічний стан коливався від дуже поганого до просто поганенького. Найгірше було на другому турі, коли у мене кілька тижнів не було сил взагалі і я часто думала про суїцид. Я була впевнена, що ніякого вірша в такому стані не вийде, але якось написала — вірш про те, як Гаррі Поттер хоче стрибнути з вежі.
Я так думала про кожен вірш — мабуть, не зможу на цей тур. Джессі казав: нічого страшного, не обов’язково писати. Я вдячна йому за це і за те, як він підтримував, репостив і хвалив усі мої конкурсні вірші. Добре, що вірші треба було писати раз в місяць, бо раз в тиждень-два я б точно не змогла. Перший вірш про Мандрагору я написала в автобусі, за 40-годинний переїзд з Німеччини в Київ. Потім дуже раділа, коли Лана зробила на нього красивий арт.
Кожен вірш дався мені дуже важко. Останній, на фемпоезію — особливо, він особистий і надзвичайно болючий.
Я опублікую на каналі всі чотири конкурсних вірші з коментарями.
Взагалі планую зробити паузу в творчості, бо мені треба знайти роботу і привести в порядок свій психологічний стан. Звісно, що доведу до кінця те, що вже пообіцяла, але нового не братиму.
Дякую суддям за суддівство і Джессі за організацію та цікаві теми.
Дякую суперникам за дуже круті тексти, які спонукали мене писати краще, ніж можу.
Дякую всім, хто любив і підтримував поезію Кота Галунець❤️

«Нікому ніколи не можна подалі від дому
губитися серед чужинців бездумно, навіки»

Як описати, що я відчуваю, коли @alldoroga, від творчості якої я фанатію, пише продовження мого вірша? Я схвильована. Я розчулена. Для мене це щось дуже особливе.
Дивне відчуття спокою - коли Альгуста отримала щасливу розв‘язку, я ніби сама стала ближчою до щасливого життя. Може, коли зливаєшся зі своїми персонажами, треба писати світлі історії, щоб вони світилися в тобі.

Досі не віриться що вийшло зустрітися з Сашком і Оленою😍 задоволена як слон😁

Сьогодні зі мною сталось щось дуже класне. Вибачте, не про поезію. Я грала в комп'ютерну гру і там була бага, гра зависала на одному моменті і далі не можна було пройти. І я гуглила, пробувала різне, щоб пофіксити, і у мене вийшло. І вперше за чотири з половиною місяця пригніченого безробіття і відрази до всього айтішного (і, можливо, вперше за ще багато місяців вигорання на роботі перед тим) у мене було відчуття ейфорії від виправленої баги, і я згадала, за що колись любила програмування. Відчуття, коли щось довго не працювало, а потім запрацювало, і це наче магія поза Гогвортсом. Я згадала, як писала ігри в школі, згадала вчительку, яка навчила мене любити програмування, і через яку, я, власне, і вирішила стати програмісткою. Я хочу зберегти це відчуття, зафіксувати, щоб воно зі мною залишилось, і тому пишу про це тут.

Вражена цим віршем і декламацією.