її спалять на площаді, як відьму останню і цей титул зрече її на вік.
за те, як сильно вона вміла кохати,
за те, як мріяливо вона любила писати, в'язати, читати.
за руки її, що безчинства чинили, переплітаючись з руками інших дівчат.
за те, як палко ти вміла кохатись, за те, як вільно любила літати.
тобі заздрили всі, тобі заздрив і я, не по злому, а з щиростю у своїх білих очах. тобі заздрять і досі, коли ти вже гориш. ти гориш, як горіло серце твоє у коханні до інших: до пісень, танців, зірок та казок, до людей, що з ненавистю бажають твоєї кончини. ти любила писати казки і тихенько читала їх дітям, але й ці діти відрікались від тебе, пізнававши твою любов. ти кохала так сильно, як тільки серце могло тобі дозволити це відчути. твоє чисте кохання тебе і зріклось. печаль захватила твій розум і душу, від любові залишилися лише сторінки. ти досі літала, але більш не так вільно. ти досі тримала руки інших дівчат у своїх, але вони не гріли. холодні як камінь, несправжні як дим. ти зникла. ти вмерла, тебе розіп'яли.