Праві та ліві: як виник цей поділ?
Поділ на «правих» та «лівих» виникає та бере своє коріння з часів Французької революції, а саме з розміщення політичних сил у парламенті. Історично справа сиділи роялісти (прихильники абсолютної монархії короля Людовика XVI, теократії та за збереження старих феодальних структур). Також фельяни (помірковані монархісти), які не були проти зміни короля та обмеження його влади за типом тогочасної британської парламентської монархії.
Зліва ж на початку революції найбільшою силою були жирондисти (класичні ліберали) та монтаньяри (майбутні якобінці). Посередині сиділи — так звані звичайні представники влади, у яких власні інтереси, їх називали «Болотом».
Але проблема полягає в тому, що цей розподіл швидко почав дрейфувати в ліву сторону: так, після недовгого правління жирондистів (10 місяців) до влади прийшли якобінці, які скасували більшість ринкових реформ жирондистів, які копіювалися з так званого британського Laissez-faire («дозвольте робити») — фрітредерського лібералізму. Також якобінці розпочали проводити більш етатистську політику, з якої можна брати початок сучасного тоталітаризму та авторитаризму, так як самі методи боротьби проти сусідніх країн та, що найголовніше, ставлення до власного населення доволі сильно перевершили короля. Також якобінці мріяли створити нову націю рівних, яка би базувалася на братерстві. Саме тому вони стали масово використовувати громадянський націоналізм, знищуючи місцеві ідентичності, переслідуючи навіть нейтральних діячів культури та науковців. Одним із жертв якобінського терору став один із засновників хімії Антуан Лавуазьє, не даючи завершити його експерименти. Також останньою краплею стало знищення християнства як релігії та спроба замінити його на Культ Вищої Істоти, тому проти якобінців послідовно виступали звичайні мирні жителі, що стало причинами безлічі бунтів та так званого повстання контрреволюціонерів у Вандеї та великих місцевих повстань, які обернулися невдачею у Ліоні та Тулоні.
Зважаючи на це та на інші дії, які не згадувалися у пості, влада якобінців підійшла до свого завершення після 14 місяців управління доволі символічним шляхом — стратою на гільйотині лідера тогочасної Франції Максиміліана Робесп'єра 28 липня 1794 року, що знаменувало перехід влади до термідоріанців. Варто зробити деякий відступ та згадати доволі важливу працю, а саме «Роздуми про революцію у Франції», автором якої був Едмунд Берк — батько консерватизму та, парадоксально, прогресивіст свого часу. Саме Берк був представником партії вігів у Великій Британії, і він доволі-таки жахнувся наслідками Французької революції: пишучи свою працю у 1790 році, ще до вбивства королівської сім'ї та якобінського терору, він багато чого передбачив та мав жахливе бачення близького майбутнього.
Також варто згадати радикалізацією правих. А саме ненависть роялістів до фельян. Найкращим прикладом цього є цитата французького філософа Жозефа де Местра:
А ще надзвичайно важливим є вислів який доволі часто приписують Жозефу:
Але більш цікавим є час правління Директорії, під час якого було знищено безліч дивних осіб. Найбільш показовим прикладом є Гракх Бабеф з його організацією «Змова рівних», які вважали, що якобінці зрадили принципи революції, тому зазнали невдачі.
Поділ на «правих» та «лівих» виникає та бере своє коріння з часів Французької революції, а саме з розміщення політичних сил у парламенті. Історично справа сиділи роялісти (прихильники абсолютної монархії короля Людовика XVI, теократії та за збереження старих феодальних структур). Також фельяни (помірковані монархісти), які не були проти зміни короля та обмеження його влади за типом тогочасної британської парламентської монархії.
Зліва ж на початку революції найбільшою силою були жирондисти (класичні ліберали) та монтаньяри (майбутні якобінці). Посередині сиділи — так звані звичайні представники влади, у яких власні інтереси, їх називали «Болотом».
Але проблема полягає в тому, що цей розподіл швидко почав дрейфувати в ліву сторону: так, після недовгого правління жирондистів (10 місяців) до влади прийшли якобінці, які скасували більшість ринкових реформ жирондистів, які копіювалися з так званого британського Laissez-faire («дозвольте робити») — фрітредерського лібералізму. Також якобінці розпочали проводити більш етатистську політику, з якої можна брати початок сучасного тоталітаризму та авторитаризму, так як самі методи боротьби проти сусідніх країн та, що найголовніше, ставлення до власного населення доволі сильно перевершили короля. Також якобінці мріяли створити нову націю рівних, яка би базувалася на братерстві. Саме тому вони стали масово використовувати громадянський націоналізм, знищуючи місцеві ідентичності, переслідуючи навіть нейтральних діячів культури та науковців. Одним із жертв якобінського терору став один із засновників хімії Антуан Лавуазьє, не даючи завершити його експерименти. Також останньою краплею стало знищення християнства як релігії та спроба замінити його на Культ Вищої Істоти, тому проти якобінців послідовно виступали звичайні мирні жителі, що стало причинами безлічі бунтів та так званого повстання контрреволюціонерів у Вандеї та великих місцевих повстань, які обернулися невдачею у Ліоні та Тулоні.
Зважаючи на це та на інші дії, які не згадувалися у пості, влада якобінців підійшла до свого завершення після 14 місяців управління доволі символічним шляхом — стратою на гільйотині лідера тогочасної Франції Максиміліана Робесп'єра 28 липня 1794 року, що знаменувало перехід влади до термідоріанців. Варто зробити деякий відступ та згадати доволі важливу працю, а саме «Роздуми про революцію у Франції», автором якої був Едмунд Берк — батько консерватизму та, парадоксально, прогресивіст свого часу. Саме Берк був представником партії вігів у Великій Британії, і він доволі-таки жахнувся наслідками Французької революції: пишучи свою працю у 1790 році, ще до вбивства королівської сім'ї та якобінського терору, він багато чого передбачив та мав жахливе бачення близького майбутнього.
Також варто згадати радикалізацією правих. А саме ненависть роялістів до фельян. Найкращим прикладом цього є цитата французького філософа Жозефа де Местра:
«Де ватажки, ідоли цього першого, настільки злочинного, збору, визначення якого — установче — залишиться вічним глузуванням? Де Мірабо? Де Байї зі своїм чудовим днем? Де Туре, який вигадав слово експропріювати?Роздуми про Францію: 26 сторінка.
І тут знову ми можемо захопитися порядком, що панує безладно. Бо цілком очевидно, якщо хоч трохи подумати, що головні винуватці революції могли впасти лише під ударами своїх спільників.»
А ще надзвичайно важливим є вислів який доволі часто приписують Жозефу:
«фельяни зробили набагато більше зла, ніж якобінці: перші заклали міну, другі лише піднесли гніт; перші зруйнували будинок, другі лише розсіяли його уламки»Тому саме з цього варто згадати що якобінці перебуваючи при владі страчували не тільки прихильників монархії та можливого «вільного ринку» а ще більш лівих, небезпечних суперників.
Але більш цікавим є час правління Директорії, під час якого було знищено безліч дивних осіб. Найбільш показовим прикладом є Гракх Бабеф з його організацією «Змова рівних», які вважали, що якобінці зрадили принципи революції, тому зазнали невдачі.