Ти – мова моя солов'їна,
із вуст в уста передаю тебе.
І наче квіт бузку легкий, травневий,
і наче пил квітневий: теплий та п’янкий.

Ти – мова моя сокровенна.
Молю, звучи лиш з вуст хвилястих рік,
звучи з проміння, з пелюсток тоненьких,
та з вуст, палаючих коханням німф.

Не дозволяй, єдина моя,
забрать себе в полон страждань.
Забудь, рідненька, про неволю,
в’язницю проклятих бажань.

Ти пригорни словами-пальцями до себе
та поцілунком-піснею сп'яни.
Мене, кохана та вродлива, у вир блаженний забери