Він кожного ранку набирав з ріки воду
З відерцем повільно ішов до своєї хатинки.
Його діти мали невидану вроду
Й ніколи не виходили за межі лісу.
Дружини не мав вже років вісім,
Хатинку й дітей беріг ніби власне сердце,
Зі звіром кожним знайомий був особисто,
Ночами вдивлявся у зоряне небо.
Дітей научав любові й мистецтву,
Наказував бути завжди відкритими.

Його нестало торік на дорозі
Від річки до власного милого дому.
Діти його розійшлися лісами,
Знайомились з звіром, будували будинки, топтали нові дороги.
І тільки один - залишився в місті.
@Cat_Blu