Я закрила очі. Знала, що він робить. І знала, чому.
— Владіс... — прошепотіла я, поклавши долоню на його груди і м'яко відсуваючись. — Ні.
— Що — ні? — хрипло перепитав він, але руку не забрав. — Я за тобою сумую. Ти тепер весь час у халатах, з дитиною на руках і в обіймах з пляшками молока. А я поруч, як меблі. Мені вже сниться, як ти стогнеш... хоча б у відповідь, а не крізь позіхання.
— Владіс... — я знову відсторонилася. Вже жорсткіше. — У мене шов. У мене гормони скачуть. У мене соски в тріщинах. І якщо ти хочеш, щоб я на тебе зашипіла, як чортів змій, — давай, продовжуй.
Він завмер. Моргав. Потім відкинувся на подушку, втупившись у стелю.
https://booknet.ua/book/bsish-b437844