В цих місцях, спочивають воїни після битв,
І в цих місцях також вони в повітрі тануть вмить.
Хмари сиві родяться іще під крилами імли,
Крізь мільйони років місяць полишив туманну ніч.

Кролику, від чужих очей шлях шукав?
До Зоряного Готелю найскоріше завітай.
Носик свій ховай в кутку, немов знайшов нарешті дім

Із місяця, жаром сумним б'є джерело, а ти іди, допоки не торкнешся пекла, найчистішої журби...

Людством омріяне місце це давно.
Відчинить хутко ворота, сумний Пекельний вам Готель
Ніч одягне пелюшки на ваші душі.
Та чи відчуваєш потічку тепла?
А-а-а.

Журба знов серце ваше колихне
Клади подушку під шию тихих, сонячних Небес.
Зачарую квіти, щоби стали пишним цвітом,
І тоді прикрашу їх росою із твоїх прозорих сліз.

Діри в пеклі держать тисячі людей.
Царство мертвих держить десять тисяч пар очей
Та це місце сумне, так самотньо і зле.
Але вже не відчуваємо колишній, гострий біль.

Шпарка вітряна в серці розростається.
Та мандрують душі, чи то в сні, чи справді, наяву.
Дружно гратимуть на флейтах, із дерев, що тут ростуть
І лунає серенада вічність вже у цих місцях.

Заховала скарб мапа зачарована.
На шляху рокаже про Готель Дрімоти вам вона.
Поринаючи у сон, не сумніваєшся ніяк.
Крізь мільйони років ти дрімаєш мов сумне дитя.

Людством омріяне місце це давно.
Відчинить хутко ворота, сумний Пекельний вам Готель.
Смута поглина', але болю вже нема
Ми його не знаємо, не знаємо страждань.
А-а-а.

Журба знов серце ваше колихне
Гарно ти відпочинь на цій подушці Небес.
Чи хочеш ти до нас? Подаруй сльозу маленьку.
Лиш поклич, і я прийду забрати її у будь-який час

(Ла-ла-ла)