В чані з пасифлорою

ПРИ
СТРАждання
СТЬ
Впала насінина страстоцвіту
у мене, як у землю.
Землю розорану, відкриту та голу.
Проросла насінина, зволожена кров'ю, сльозами та потом,
укорінилась у моїм тазу, як у горщику.
Кублиться та сплітається коріння
внизу живота,
проростає у ноги —
корінці визирають зі стоп,
як бахрома,
лишаючи смугасті відбитки на піску.
Виткі пагони тягнуться вище,
линуть у обіймах до хребта,
мережать собою ребра,
під підборіддям пірнають у череп
та шкребуть його з тильної сторони,
аж поки не знаходять вихід
через сльозоточиві канали.

Зелена Тара сидить на розлогому лотосі.
у правій руці бодхісатви
                       сапка.
Тара простягає її мені:
"Може треба?"
Нерозважливо відмовляюсь...

Всередині сонячного сплетіння розквітає
дивна марсіанська квітка,
що розширюється до країв грудної клітки, залишаючи зовсім мало місця
сполоханому серцю,
яке намагається вирватись
з міцних обіймів почуттів та пелюсток.
ПриСТРАсть?
СТРАждання!
Пелюстки — сотні залізних пір'їн,
лоскучуть ребра та хребет зсередини,
грають на цьому кістковому ксилофоні,
кожен рух посилює відчуття
та підвищує тональність.
Дотик до звичних місць
муляє, натирає, роз'ятрює,
вишкрібає борозни на кістках.
Як вже не сила,
то леза-пелюстки затуплюються,
зготаються всередину, рубцюються.
Формується ідеально гладенький
круглий плід.
При ходьбі з кожним кроком
він стукає об грудину,
але вже не болить —
хай собі буде,
             я звикну.

Можна бути щасливою,
закривши очі на першу істину Будди!(?)

Можна бути щасливою,
не маючи СТРАху в час перед СТРАтою!(?)

Можна бути щасливою,
не знаючи, що плід пасифлори ще чекає свого часу!(?)

Чекає часу,
коли лагідно огорнутий легенями
та зігрітий внутрішнім сонцем,
плід достигне і розколеться.
Вогка ароматна м'якоть
знов впаде на благодатне поле,
і вже десятки насінин проростуть
і захоплять тіло
остаточно...

"ОМ ТАРЕ ТУТТАРЕ ТУРЕ СВАХА!
Таро, ще не пізно взяти
                      сапку?"