Симулякр чи диво?
Пам'ятаєш як ти довго чекав снігу? Цього лапатого , дивного пуху, який спускається на землю і покриває її білою ковдрою. Ця медативна річ як спогляданння снігу досить романтична, (що навіть такі істоти як люди вже не задумуються про такі прості речі.)
Але чи ми дійсно не втратили здатність споглядання, чи дійсно ми ще можемо насолоджуватись природою так, як це нам було дано. Чи ми насолоджуємось картинкою яку нам дали Голівудські фільми, чи споглядаючи на засніжений домик нам приємно, тому що бачили щасливі лиця в Різдвяних американських комедіях.
Останнім часом я став помічати речі яким не придавав увагу-ранковий мороз на залишках поля, схід сонця яке б'є променями крізь дерева. Яблуко, яке так змерзло від цієї слякоті, воно таке мокре і холодне, як душі деяких людей. Хоча так бажає тепла.
Ти не задумувався про свою любов? Ти любиш через красу індивідуального характеру, через якісь надприродні вsдчуття, чи через те що тобі сподобалась якась порноакторка чи акторка, байдуже. І тепер ти віднайшов схожі риси у цієї особи.
Не пригадуєш скільки раз ти дивився на ті фотки в інсті, на її(його) красу чи симулякр створений інстаредакторами та фотошопом.
Що ж є справжнє у цьому світі?
Невже пастух, який пасе овець десь на полонині, вбачає в своїй роботі надприроднє, чи відчуття красивих гір йому передається через тв, книжки, радіо.
Людина, копаючись до суті більше віддаляється від неї, ніж розуміє її.
Вона читає книжки, наповнюється музикою, культурою, смислами, щоб потім осягнути те, що просто лежало в кишені, або на поличці у кухні.
Чи ті образи які повторюють всюди мас-медіа є продуктом нашої культури, чи зконструйована Голівудськими працівниками?
Що є старість, коли ти чуєш спів пташки, і вмирати не страшно, бо ти наче не знаєш, що є така смерть.
#live