У серпні 1898 року на заводі «Краматорського металургійного товариства», заснованого німецькою машинобудівною фірмою «В. Фіцнер і К. Гампер», задуті доменні печі № 1 та № 2 та отримано перший чавун. На протязі десятиріччя на підприємстві введено в дію мартенівський цех, прокатний стан 620 та дротовий. У 1910 році почав працювати прокатний цех.
У 1898 році французьким Генеральним товариством чавуноплавильних, залізоробних і сталеливарних заводів у Росії, у с. Макіївці збудовано металургійний завод. У червні 1899 року почала діяти перша доменна піч цього заводу потужністю 115 тон чавуну на добу. У 1910 році підприємство становиться Макіївським металургійним заводом анонімного товариства «Російський гірничий і металургійний «Уніон», або просто Заводом «Юніон». У 1916 році після побудови мартенівської печі № 6 завод досягає максимальної продуктивності: чавуну - 235,8 тис. тон, сталі мартенівської - 188,5 тис. тон, прокату - 131,1 тис. тон.
У 1899 році у Маріуполі бельгійським акціонерним товариство «Провіданс» запущено завод «Руський Провіданс» за 5 кілометрів від заводу «Нікополь». На заводі працювали дві доменні, три мартенівські печі, великосортний і рейкобалковий прокатні стани, дві вагранки для чавунного лиття і коксовий цех. Основна продукція заводу - чавун, листовий та різний сортовий метал: балки, рейки, кутові, круглі та квадратні профілі.
За цей невеликий проміжок часу виробництво чавуну і сталі на Донбасі виросло у чотири рази. Якщо у 70-ті роки ХІХ століття доля металу з Донбасу складала 0,1% від виробництва в країні, то вже 1900 року вона дорівнювала 51 %.
1914 рік – у м. Харцизьку на базі збудованого у 1899 році котельно-механічного заводу створено Харцизький трубний завод.
До початку Першої світової війни на металургійних підприємствах краю вводились нові домни та сталеплавильні агрегати, коксові батареї, сортові та листопрокатні стани.
Протягом 1918-1919 рр. всі металургійні підприємства на території Донеччини націоналізовано радянською владою. У зв’язку з пошкодженням залізничних магістралей та відсутністю сировини більшість агрегатів металургійних підприємств зупинили роботу, законсервовані або переведені на «холостий» режим роботи.
Починаючи з 1920 року на підприємствах галузі почалось поступове відновлення роботи. Завод Нікополь-Маріупольського товариства і «Руський Провіданс» у січні 1920 року об’єднано в один, який отримав назву «Маріупольські об'єднані металургійні державні заводи», а у 1924 році підприємству присвоєно ім’я Ілліча.
У липні 1921 року запущено після ремонту доменну піч № 1 Сталінського (колишнього Юзівського) металургійного заводу, до кінця 1921 року виробництво металу на заводі відновлено.
У 1920 році відновлено роботу Краматорського металургійного заводу. До 1926 року обсяг випуску продукції доменного та мартенівського цехів перевищив довоєнний рівень 1913 року.
У 1918–1930 рр. Макіївський труболиварний завод існував як цех Макіївського металургійного заводу.
У 1927 році Микитівські ртутні підприємства разом з вугільними перетворено на єдиний комплекс - «Микитівський ртутний комбінат».
У 1925 році більшовицьким урядом прийнято рішення з розбудови країни та переведення економіки на рейки індустріалізації. Для будівництва нових об’єктів інфраструктури, видобувної та переробної промисловості, машинобудівних підприємств, засобів механізації робіт виникала потреба у великій кількості металу, тому перше місце за обсягом капіталовкладень в ці роки займає металургійна промисловість. У чорній металургії значна частка коштів спочатку спрямовувалася на нарощування потужностей існуючих підприємств.
На Донеччині глибокій модернізації піддався насамперед Макіївський металургійний завод, який перед Другою світовою війною став найпотужнішим у СРСР та випускав 10 частину вироблених в країні чавуну та сталі. У вересні 1929 року на заводі введено в експлуатацію першу в країні повністю механізовану доменну піч № 4, об'ємом 842 м³, а у 1933 році тут введено в експлуатацію перший в Україні та СРСР блюмінг.
У 1898 році французьким Генеральним товариством чавуноплавильних, залізоробних і сталеливарних заводів у Росії, у с. Макіївці збудовано металургійний завод. У червні 1899 року почала діяти перша доменна піч цього заводу потужністю 115 тон чавуну на добу. У 1910 році підприємство становиться Макіївським металургійним заводом анонімного товариства «Російський гірничий і металургійний «Уніон», або просто Заводом «Юніон». У 1916 році після побудови мартенівської печі № 6 завод досягає максимальної продуктивності: чавуну - 235,8 тис. тон, сталі мартенівської - 188,5 тис. тон, прокату - 131,1 тис. тон.
У 1899 році у Маріуполі бельгійським акціонерним товариство «Провіданс» запущено завод «Руський Провіданс» за 5 кілометрів від заводу «Нікополь». На заводі працювали дві доменні, три мартенівські печі, великосортний і рейкобалковий прокатні стани, дві вагранки для чавунного лиття і коксовий цех. Основна продукція заводу - чавун, листовий та різний сортовий метал: балки, рейки, кутові, круглі та квадратні профілі.
За цей невеликий проміжок часу виробництво чавуну і сталі на Донбасі виросло у чотири рази. Якщо у 70-ті роки ХІХ століття доля металу з Донбасу складала 0,1% від виробництва в країні, то вже 1900 року вона дорівнювала 51 %.
1914 рік – у м. Харцизьку на базі збудованого у 1899 році котельно-механічного заводу створено Харцизький трубний завод.
До початку Першої світової війни на металургійних підприємствах краю вводились нові домни та сталеплавильні агрегати, коксові батареї, сортові та листопрокатні стани.
Протягом 1918-1919 рр. всі металургійні підприємства на території Донеччини націоналізовано радянською владою. У зв’язку з пошкодженням залізничних магістралей та відсутністю сировини більшість агрегатів металургійних підприємств зупинили роботу, законсервовані або переведені на «холостий» режим роботи.
Починаючи з 1920 року на підприємствах галузі почалось поступове відновлення роботи. Завод Нікополь-Маріупольського товариства і «Руський Провіданс» у січні 1920 року об’єднано в один, який отримав назву «Маріупольські об'єднані металургійні державні заводи», а у 1924 році підприємству присвоєно ім’я Ілліча.
У липні 1921 року запущено після ремонту доменну піч № 1 Сталінського (колишнього Юзівського) металургійного заводу, до кінця 1921 року виробництво металу на заводі відновлено.
У 1920 році відновлено роботу Краматорського металургійного заводу. До 1926 року обсяг випуску продукції доменного та мартенівського цехів перевищив довоєнний рівень 1913 року.
У 1918–1930 рр. Макіївський труболиварний завод існував як цех Макіївського металургійного заводу.
У 1927 році Микитівські ртутні підприємства разом з вугільними перетворено на єдиний комплекс - «Микитівський ртутний комбінат».
У 1925 році більшовицьким урядом прийнято рішення з розбудови країни та переведення економіки на рейки індустріалізації. Для будівництва нових об’єктів інфраструктури, видобувної та переробної промисловості, машинобудівних підприємств, засобів механізації робіт виникала потреба у великій кількості металу, тому перше місце за обсягом капіталовкладень в ці роки займає металургійна промисловість. У чорній металургії значна частка коштів спочатку спрямовувалася на нарощування потужностей існуючих підприємств.
На Донеччині глибокій модернізації піддався насамперед Макіївський металургійний завод, який перед Другою світовою війною став найпотужнішим у СРСР та випускав 10 частину вироблених в країні чавуну та сталі. У вересні 1929 року на заводі введено в експлуатацію першу в країні повністю механізовану доменну піч № 4, об'ємом 842 м³, а у 1933 році тут введено в експлуатацію перший в Україні та СРСР блюмінг.