Я змалку лиш чула завжди «В інших всі діти, як діти!
Та в мене вродилося це, наче жменька із гіркою
Зайвих проблем. Не можна вже далі такого терпіти!
Будинок дитячий тобі стане ліпше домівкою…»

Одежу жбурляли і гнали прокльонами з двору,
В смітник теж летів мій щоденник нахабно прочитаний.
Видельце штрикали, як в ста́ре завітряне коливо
І їсти не смачно – давно і набридле і приторне.
___
Намерзлою кригою зверху лягло і забулося
Та інколи, знову буває (як струмом), прокинеться…
Подушечки лап вмить стають наче скрючені щупальця,
Що здавлюють горло, як хочу зізнатись, мов грішниця.

Цю сповідь почує вишневе, що вже охолонуло,
Натягую усмішку ранками, це дещо стомлює.
Замало можливо роблю. Я – завітряне коливо,
Що мовчки лежить і чекає у блюдці відновлення.

© Ольга Ритик

*Дякую Тані Осіпенко https://t.me/tettios за натхненне завдання і пробудження якої не якої але музи🤍

Слова, які потрібно було використати:
коливо
сповідь
подушечки лап
намерзати
пригоршня (жменька)
вишневий
змалку.

#вірш