Ти я – ось воно і написалося! – я збирався написати «ти і я» – але так вже воно вирвалося з голови, і я вважаю, що «ти я» набагато краще! Отже: ти я, у нас з тобою є прекрасна риса: збивати людей з пантелику, хоча нам найменше цього хотілося б; ми збиваємо їх з пантелику, і все можливо тому, що ми спокійніше за них, або тому, що нам байдуже те, що важливо для них, не знаю. Вони вважають нас неймовірно складними, хоч самі себе ми вважаємо занадто простими. Що б ми не робили, ми збиваємо з пантелику їх, а не себе. Навпаки, нам стільки всього відомо одне про одного, що ми могли б грати в покер з відкритими картами. Ось чому треба докласти неймовірних зусиль, щоб дійсно посваритися. І все одно це вийде півсварки, бо під кінець, швидше за все, – на жаль! – ми просто не стримаємо усмішки.
Еріх Марія Ремарк до Марлен Дітріх
(з Парижу, після 07.12.1937)
Еріх Марія Ремарк до Марлен Дітріх
(з Парижу, після 07.12.1937)