Пролетар України

"Наші українські робітники досі були найтемніші, найгірш організовані і йшли в боротьбі за свою волю позаду робітників руських чи що инших національностів. Причиною сього було те, що весь наш народ, вся Україна була в неволі. Більш 260 літ з самого того дня, коли Україна при Богдані Хмельницькому в 1654 році заключила союз з Росією, руське царське правительство старалося зтерти з лиця землі весь наш народ український; одбирало у нас нашу рідну школу, а давало чужу російську; не дозволяло випускати наших газет, книжок; насаджувало воно на Вкраїні поміщиків та одбирало у наших дідів нашу земл. Знищило воно у нас наші вільні порядки і насадило своїх чиновників. Хотіло руське царське правительство зробити так, щоби ми забули про свою стародавню волю, забули про те, хто ми якого народу, щоб не знали, чого нам треба добиваться.
Та не можна було цього зробити. Цілого народу не вб'єш і наш народ на Україні тепер прокинувся од вікового сну й бореться за свою волю, волю України.
Тяжко вести нам цю боротьбу. Бо темним неорганізованим став наш народ після вікової неволі. Багато ворогів у нас, що хижим оком поглядають на нашу Україну.
Ми, робітники, мусимо йти попереду нашого народу. Ми перші мусимо подумати про свою організацію. Свої економічні інтереси ми обороняємо вкупі з усіма робітниками через єдині професійні спілки. Та нам не можна забувати про свій культурний розвиток, не треба забувати про весь наш народ. Бо поки він не здобуде волі собі, не буде вільним і наше робітництво.
Робітнича Просвіта ставить своєю ціллю організацію українського робітництва для розвитку його клясової свідомості, для підвищення його культури.
Треба вчитися як обороняти свої інтереси, а це можна краще зробити тільки гуртом.
Ми кличемо всіх наших земляків до себе, до одного гурту. Тоді ми будемо сильніші, тоді ми зможемо краще боротися за свої інтереси".
Як двоє робітників, інструктор профспілки та офіціант заснували українське товариство на Кубані в 1920 р., що налічувало понад 400 членів. Чому це непокоїло місцеву владу? Публікація документів сторічної давнини. https://proletar-ukr.blogspot.com/2020/10/1920.html

Минулого року видавничий кооператив «Радикальная теория и практика» випустив збірку спогадів відомої діячки Партії лівих соціалістів-революціонерів Ірини Каховської (1887 – 1960). На жаль в Україні вона відома лише спеціалістам, й досі немає навіть статті про неї ні в українській Вікіпедії, ні в десятитомній «Енциклопедії історії України», хоча саме тут в Києві вона організувала один з найбільш гучних і відомих терористичних актів – вбивство 30 липня 1918 р. головнокомандувача німецької окупаційної армії в Україні генерал-фельдмаршала Германа фон Ейхгорна (Hermann von Eichhorn; 1848 –1918). Упорядником нового видання та автором ґрунтовної передмови та приміток виступив російський історик Ярослав Леонтьєв. Слід зазначити, що ставлення лівих есерів до українського національного руху в цілому було досить критичним, бо переймалися вони насамперед справою російської соціальної революції. Вони визнавали наявність національного гноблення в тому числі щодо українського народу в Російській імперії, але для вирішення національного питання найбільш прийнятною вважали програму національно-персональної автономії. Проте, їх без перебільшення героїчна боротьба проходила й на українських теренах, захоплюючи й українські маси (досить згадати, що на ІІ Всеукраїнському з’їзді Рад в Катеринославі в березні 1918 р., який проголосив незалежність Радянської України від Росії, об’єднані ліві російські та українські есери здобули майже половину місць – приблизно порівну із більшовиками). Тому без залучення джерел, створених представниками цієї політичної сили, таких як Ірина Каховська, наше бачення історії української революції 1917–1921 рр. буде неповним. https://proletar-ukr.blogspot.com/2020/09/blog-post.html

9 серпня 2020 р. в Білорусі пройшли вибори президента. В умовах тотального терору та арештів політичних противників та опонентів, Центральна виборча комісія оголосила, що за попередніми даними діючий президент Олександр Лукашенко набрав понад 80 % голосів. Того ж вечора на вулиці білоруських міст вийшли тисячі обурених білорусів, яким обридла його 26-річна диктатура. У відповідь режим кинув проти народу свої каральні органи, ОМОН та війська. За даними МВС вже понад п'ять тисяч заарештовано, понад 200 поранено. Серед заарештованих і побитих не тільки прибічники ліберальної опозиції, але й багато непричетних до неї осіб. Наприклад, в Мінську були затримані активіст білоруської партії лівих "Справедливий мир" Павло Каторжевський та активіст білоруської партії "Зелені" Юрій Глушаков.
Вчора 11 серпня на більш як десяти підприємствах Білорусі пройшли акції протесту, деякі призупинили роботу, опозиція закликає до загально національного страйку. Навіть деякі профкоми офіційної казенної профспілки висловили обурення діями режиму. https://proletar-ukr.blogspot.com/2020/08/blog-post.html

Вчера умер Григорий Исаев - рабочий-марксист, который вместе с поэтом Алексеем Разлацким создал в 1981 г. в Куйбышеве (ныне Самара) подпольную Партию диктатуры пролетариата, за что получил шесть лет тюрьмы. Но и после тюрьмы он не бросил эту идею. Любимым лозунгом ПДП, возрожденной в 1989 г., был: "Долой феодалов-коммунистов и демократов-капиталистов!" Он был организатором забастовок на Заводе имени Масленникова, возглавлял Самарский стачком, издавал газету "Забастовка".

К сожалению, я не был знаком с ним лично. Но ниже привожу его статью о Майдане 2004 г., которую я получил от него по электронной почте в начале 2005 г. Когда десятки и сотни профессоров от марксизма ломали копья о сути Помаранчевой (оранжевой) революции, писали о фашистском путче и американском заговоре, рабочий из Самары уловил суть событий. https://proletar-ukr.blogspot.com/2020/07/1981.html