=+=


зішкрібай мене зі стіни, як соснову смолу
помолися до бога пір року, що вірить у біль
осінь досі успішно й здощовано симулює
й запевняє – у світі найбільше її рабів.

зішкрібай і її зі стіни, як промерзлий Дірол
десь у хаті із цегли, приклеєну пальцем під стіл
час торкає від’ємно усе, що не мінус – зеро
пережити цю сірість – потрібен не чай – хоч Асті.

наші битви, насправді, кака́‌ово й нудно старі:
припустімо, Дюма б уже капав чорнилом й хропів
та на фоні любовної жовто-сірої істерії
всі лишаються цілим, а я розпадаюсь навпі́‌л.

скоро, чую, не буде чого зішкрібати зі стін
древні смо́‌ли віками виношують справжній янтар
а мені, щоб скоцюрбло застигти в пластині
досить вогкої осені, в якої відсутня мета.

08.10.2022


#revantapoetry