МІСЯЦЬ
Смола ся вылляла на небо,
Путьом литрика ни горит,
А місяць зопер ся за хмару,
Та дримле тамкы си, сидит.

Пак вижу, звізды ся укажут,
Тай місяць нараз май ясный,
Усьых до вороха закличе,
Бо говорив бы, ги живый.

До рана бисїда на небі,
Но чим тото ни вичӯркы?
Бо місяць наш - ōто хлопчище,
А звізды - цімборкы-дївкы.

А за што бисїды небеснї?
Казкованя,видав, ги у нас.
И видят красно всьо из неба,
Ни спряче ся у тьмі и фрас.

Но місяць пораз ся насердит,
Та ходит небом си самый,
Бо кажут звізды му, ож пōвный,
Ни раз шептали, ож слабый...

Изранинька вже леґдвы ходит,
Укрыє го покровиць хмар.
Блистящі звізды - тото хыба?
Ци може вто, ги кажут, дар?

За йсе си думат, коли лігат,
Сякоє в нього вже давно.
Но чим ся сонце рано укаже,
Усне та стане му єдно.

М.Чикивдя