Штош. Те, що прийти на майбутню роботу мене норм так підіймає з мертвих, мені точно подобається.
Навіть якщо завдання для неї робилися у сльозах, шмарклях і повному треморі. З будь-якого приводу.

Потроху прояснюється з універом, хоча б на диплом куратор знайшовся. Але академрізниця, бля! Чому її не викотили, коли я вступала - таємниця.

Відітнула непотрібні частини оточення - і стало легше, хоч і не одразу. Забуття - найкраще, що може підкинути нам гра розуму.

Що дуже хуйово - це що у зв'язці недосип+стрес у мене капець як сідає зір. Якщо після бункерних ночей я просто бачила десь на -1 і врешті перестала після них відновлюватись, то останні кілька днів не розбирати облич перехожих із п'яти метрів - це лякає. Поки що це теж до тих -1 відновлюється. Та надовго? Продам лук, недорого! :D

Коротш, переживаємо сесію, їбашимо курча табака й починаємо себе любити.
І котимося на конференцію. Он, яку футболочку треба вигуляти)
#derp