Коли чую щось типу “буду говорить по-русски, потому что єто язік моей семьі” або “не прітєсняйтє русскій язик” - хочеться кинути по такій людині книжкою, де б пояснювалося, що таке справжні утиски мови, і як взагалі сталося, що на наших теренах з’явилося стільки російськомовних.
Наприклад, роман Степана Процюка
“Травам не можна помирати” чудово передає, як в 70-х роках в Україні, що знаходилася під радянською окупацією, ставилися до мови. Це художня книжка, але в ній немає жодних перебільшень: все так і було.
Одна із наскрізних тем роману — так звана каральна психіатрія в СРСР і доля поета Максима Томіленка, якого запроторено у лікарню із діагнозом двох московських академіків-психіатрів — «навьязчивый психоз на почве украинского языка».
Окрім цього, автор показав в романі угодницьку роль української радянської спілки письменників і алегоричні образи трьох поетів: Крилатого, Крислатого і поета Ужинка.
Інша лінія відведена майбутньому політв’язню Олександру Світлому (його прототип – Олекса Тихий) і його одинокій боротьбі з радянським режимом. А ще там є любовна лінія (навіть кілька любовних ліній) у житті агентки Світлани-Софії.
Роман «Травам не можна помирати» написаний ще у 2017-му, але в 2023-му його перевидали з новою класною обкладинкою.
Замовляйте книжку з автографом автора за 295 гривень
за оцим посиланням.
пост #направахреклами
