Telegram channel "Літо читає" — @summereading

Літо читає

23 May 2021, 21:52

Батьківщина / пер. з англ. — Київ: Видавництво, 2021. — 152 с.

Авторка: Ніна Бунаєвац
Перекладачка: Лілія Омельяненко

Якби не графічні романи та мальописи, я би либонь ніколи в житті не перетнув позначки у п'ятдесят книг, прочитаних від початку року, а може це просто один з проявів пандемії, від руйнівного впливу якої з усіх задоволень мені залишилося тільки читання.

"Батьківщину" я замовив, бо вже прочитав "Персеполіс" Марджан Сатрапі раніше і з одного графічного роману дізнався про Іран, Ірак та весь мусульманський Близький Схід більше, ніж за всі тридцять сім прожитих років до того.

На Балканах з давніх-давен "все складно". Усі всіх встигли повбивати, зненавидіти, декілька раз зліпитися в більше державне утворення і зрештою остаточно розпастися на цілу купу дрібніших. Окрім крутого етнічного варива, там вистачає і релігійної напруги, а питання помсти ніколи не втрачає актуальності, бо Батьківщина сидить у серцях багатьох так глибоко, наче гарпун, і не відпускає, хай у який далекі світи з неї вивтікати.

Трагічна історія цілого регіону розгортається тут з вузької перспективи розірваної через пів світу сім'ї та на фоні історичних подій, котрі завжди відбуваються без жодних сподівань на порятунок для окремих особистостей.

🫀 – 6

Замовити книгу на сайті Видавництва

37 1 1

Літо читає

23 May 2021, 09:08

Таємниця старого Лами / Львів: Видавництво Старого Лева, 2021. — 204 с.

Автор: Дорж Бату

Мені випало двічі побувати в місцях, де сповідують буддизм. Обидва вони виявилися на росії, але було це ще до того, як бувати там стало винятково кепським тоном.

Про Елісту я нічого не знав, але водій, який мене підвозив до міста, розповів, що вони — калмики — залишилися в цих краях після походів Чингіз-хана. В Елісті я навіть потрапив всередину буддійського храму і довго роздивлявся незвичні предмети та розписи.

Ще одна зустріч з буддизмом чекала мене на Байкалі, в центрі острова Ольхон, де знаходиться мальовнича і священна для місцевого буддизму пам'ятка природи — мис-скеля Бурхан, а на вершинах пагорбів та сопок можна надибати буддійські ступи.

Ще на початку ХХ століття в печері всередині скелі знаходилося буддійське святилище і сотні лам з всієї Бурят-Монголії з'їжджалися в це місце для обрядів та молитв.

Тобто, чуєте, я напишу це ще раз: сотні лам, а відтак — десятки монастирів і тисячі буддійських ченців, які діяли в тих краях. Здогадуєтеся вже, що сталося з ними згодом?

Дорж Бату розповідає в новій книзі про своє дитинство в якості учня буддійського ченця Чімітдоржа-лами, де він зустрічається з усіма радощами та викликами одинадцятилітнього радянського хлопчака, але, в той самий час, має доступ до велетенської скарбниці мудрості духовної традиції, історія якої налічує тисячі років.

Так як книгу можна прочитати за один вихідний день, я більше про сюжет ніт.

Ну добре, ще тільки дві слові, але таки скажу: там справді є таємниця і детективна історія, а також історія звичайна — трагічна і за своєю суттю дуже близька українцям.

Мені ж було дуже приємно та ностальгійно через десять років пригадати, як це — купатися в холодному Байкалі і пити воду просто з поверхні озера.

⛩ 8

Книга є тут

але краще в книгарні

205 0 1

Літо читає

21 May 2021, 10:53

Пристрасть / пер. з англ. — Івано-Франківськ: Вавилонська бібліотека, 2021. — 200 с.

Авторка: Джанет Вінтерсон
Перекладачка: Тетяна Некряч

Про книгу, герої якої пристрасно бажають завоювати весь світ, або повернутися додому, де поля навесні вкриваються кульбабами, або кохають так, що ладні заради цього буквально віддати своє серце, або вирізати з грудей серце іншого, також хотілося б розповідати пристрасно, але я не певен, що так вмію.

"Пристрасть" не лише пристрасно написана, але й так само перекладена. І чудові нотатки перекладачки Тетяни Некряч наприкінці книги дуже пасують цьому поетичному, ритмічному, сюрреалістичному тексту.

"Пристрасть" — це стилістичний шедевр. Починаючи від того, якими голосами розмовляють персонажі і як ці голоси між собою переплітаються, і закінчуючи переказуванням історії таким чином, що вона сприймається всіма органами чуттів — зором, слухом, нюхом, дотиком.

Наївний хлопчина Анрі потрапляє у Велику Армію Наполеона Бонапарта просто з батьківської хати. Там він займається постачанням курятини до столу імператора, який має таку велику пристрасть до неї, що запихає смажених курчат до рота цілком, що би це не означало.

Анрі пристрасно захоплюється Наполеоном, його величними планами завоювати світ і навести у ньому лад. На березі Ла-Маншу тренується армія, за допомогою якої Бонапарт збирається завоювати Англію. Можна було б згадати ще про легендарні наміри перетнути протоку на дельфінах, але й так добре.

У Венеції живе донька ґондольєра з гарним іменем Віланель, безстрашна, азартна, пристрасно закохана у таємничу аристократку. А сама Венеція скидається на атмосферний, сповнений небезпек і таємниць лабіринт. Аж захотілося перечитати "Перверзію" Юрія Андруховича.

Наполеон пристрасно прагне завоювати світ і готовий жертвувати сотнями тисяч вояків, адже французькі повії народять йому нову армію. Наполеон перемагає у битвах, але програє природі окаянної русскої зими.

Оповідь плине, наче ґондола венеціанськими каналами, долі героїв переплітаються, стилістичні повтори у тексті зачаровують і залишають по собі поетичний флер.

Чим глибше поринаєш у текст, тим більше стає пристрасті і ось уже ти пристрасно бажаєш, щоби ця блискуча фантасмагорія не закінчувалася.

Ніколи 💛

🐣 3

Замовити книгу на сайті видавництва

76 0 0

Літо читає

15 May 2021, 14:09

Самотність. Сила людських стосунків / пер. з англ. — Київ: Лабораторія, 2020. — 310 с.

Автор: Вівек Мурті
Перекладачка: Олена Любенко

З того, що можу пригадати про себе, то я познайомився із самотністю ще в школі. Відбувалося це десь у 7 класі, коли я був змушений розпочати носити окуляри. Таких людей у нашій сільській школі було лише двоє, тож дуже образливе, як на моє тодішнє сприйняття, слово "очкарик" переслідувало мене ще багато років потому.

Зараз це либонь називають "булінгом", але тоді я просто носив уродські окуляри, був вчительською дитиною і вочевидь дуже потерпав від самотности та соціальної ізоляції.

Цікаво, що буквально декілька років перед тим ще все було гаразд: у величезних дитячих компаніях взимку ми каталися на санчатах, а влітку грали біля клубу в "пекаря" або сиділи на черешнях.

Особливо пекельних рис моя самотність набула в універі, коли почалися перші закоханості (невзаємні й невдалі) і тривали різноманітні варіаціх насильства та психологічного тиску.

В той самий час, всі найкращі спогади теж були пов'язані із перебуванням серед людей — спільною діяльністю або розвагами.

Ми грали у волейбол та футбол після пар, доки було видно м'яча, а в Героїв Меча та Магії — по ночах — на єдиному на весь поверх компі і я досі пригадую це як щось гарне, хай навіть не згадаю жодного з імен тих людей...

Мене трохи насмішив переклад основної назви книги, бо ж в оригіналі це звучить, як TOGETHER. А втім, як ще можна було її перекласти, якщо у нас немає жодного підходящого слова про співбуття з людьми.

Вівек Мурті, лікар і колишній високопосадовець зі США, індієць за походженням, препарує поняття самотності, досліджує її причини, класифікує та розказує, як можна навчитися долати цей стан.

Книга читається легко, бо містить чимало життєвих історій, справжнього людського досвіду.

Досвіду насильства, жорстокості, залежностей, депресивних розладів, різноманітних стресових ситуацій, котрі часто породжені самотністю, якій ми не вміємо давати раду.

Звісно, існують і позитивні варіанти досвіду, в моєму випадку це було перебування в Пласті, танцювальному колективі, у подорожах і мандрівках в гори, а також натхненна спільна праця з людьми.

Вівек Мурті стверджує, що від кожного з нас залежить, чи житимемо ми у більш згуртованому, відкритому, толерантному світі, насолоджуючись його рвзноманітними відтінками together, яке варте того, щоби прагнути самому позбутися самотності і допомагати з цим іншим...

Хороша книжка, давайте читайте.

P. S. Це була перша книга, яку я орендував на 2 тижні в додатку Librarius. Просто розпочав читати ознайомчий уривок, який так мене зачепив, що довелося платити за весь текст. Але ось дочитав і не шкодую.

🏃‍♀️ 7

🏃 1

Замовити книгу на сайті видавництва

128 0 2

Літо читає

10 May 2021, 23:50

Ласощі для Медора: мала проза. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2021. — 272 с.

Автор: Андрій Бондар

Є декілька українських авторів, котрі пишуть так, що всі їхні тексти малої прози я читаю одразу по тому, як тільки вона з'являються на "Збручі".

Так пише, звісно, Тарас Прохасько, так пише, очевидно, Софія Андрухович, так, безсумнівно, пише Андрій Бондар.

Якби моя пам'ять на тексти та сенси була кращою, то одного їх прочитання в інтернеті було би цілком достатньо, але позаяк вона такою не є, то я залюбки цю малу прозу перечитую вже в паперовому варіянті трохи згодом. І окрім інтелектуальної насолоди від читання, також тішуся легкому лоскоту впізнавання. "Це ж було вже!" – сказав би Леонід Кучма. "Ну і нехай!" – відповідаю я.

Тексти Андрія Бондара рідко бувають компліментарними до їхніх персонажів та читачів. Зрештою, десь же є всі ті люди, які голосували два роки тому за несмішного кловна, вони нікуди не зникли, а пандемія не зважає ні на чини, ні на ранги, ні на матеріальний достаток, ні на інтелектуальний потенціал — косить усіх без розбору.

В той самий час вони теплі, добрі, нехай і не надто оптимістичні.

Зізнаюся, я не завжди розуміюся на проблематиці, яку так хвацько тасує автор, не кожного разу мені вистачає розумової потуги, щоби помітити всі зв'язки та зробити правильні висновки.

А втім, вже хоча б впізнавання на сторінках книги вулиць міста, в якому ми з Андрієм Бондарем живемо, по якому гуляємо й посеред якого нерідко перетинаємося, дозволяє мені любити його тексти та чекати появи наступних.

🍯 8

🐕

Замовити книгу на сайті видавництва

117 0 1

Літо читає

6 May 2021, 21:53

Що я знаю про роботу кав’ярень. Реалії бізнесу від власника мережі 3fe Coffee / пер. з англ. — Київ: Наш Формат, 2021. — 264 с.

Автор: Колін Гармон
Перекладачка: Олена Любенко

Я дуже хотів почитати цю книгу вже бодай тому, що теж маю стосунок до роботи двох закладів, де готують каву, а саме — книгарень-кав'ярень Старого Лева у Києві.

В одній я працював з першого дня її заснування, а іншу створював з нуля — від пошуку локації та оформлення дозволу на вивіску до участі у веденні її власного телеграм-каналу. Відтак, було дуже цікаво порівняти свій досвід із реаліями ведення бізнесу власником невеличкої але знаної мережі кав'ярень 3fe Coffee — Коліном Гармоном.

Всі чотири його кав'ярні знаходяться в Дубліні, а сам Колін Гармон чотири рази перемагав на Чемпіонаті барист Ірландії.

Якщо не брати до уваги ті реалії бізнесу, які стосуються взаємин з державними органами, то більшість із того, про що пише автор, виявилося не лише добре мені знайомим, але й цілком придатним до використання на практиці.

Познайомитися із всіма аспектами ведення кавового бізнесу буде корисно тим, хто хоче відкрити свою кав'ярню, тим, хто вже працює в сфері послуг на будь якій посаді, і навіть тим, кому просто знічев'я цікаво, як влаштований наш світ — зокрема, чим дихають і живуть ті люди, до яких ви щодня ходите по каву.

Прочитавши цю книгу можна зрозуміти, чому знижки — це не дуже добре для будь якого бізнесу, чому одних закладів ми уникаємо, а в інших стаємо завсідниками, дізнатися, що таке маржа, чому беручи на роботу людину треба запитувати чи готова вона мити унітази, а також, ймовірно, остаточно вирішити чи хотілося б вам зайнятися подібним бізнесом.

Я, наприклад, трохи шкодую, що ця книга була перекладена українською мовою аж у 2021 році.

Гадаю, якби я прочитав її раніше, це дуже б допомогло уникнути численних перешкод і факапів, з якими мені випало зустрітися в якості керівника книгарні-кав'ярні.

☕ 7

Замовити книгу на сайті видавництва

141 0 2

Літо читає

4 May 2021, 18:34

Людинократія. Створення компаній, у яких люди — понад усе / пер. з англ. — Київ: Лабораторія, 2021. — 320 с.

Автори: Ґері Гемел, Мікеле Заніні
Перекладач: Дмитро Кожедуб

Я не дуже люблю бізнес-літературу, нонфікшн та (найжахливіший із синонімів) мотиваційку, бо всі вони аж надто наближені до реальності, якої мені і без них вистачає з головою.

Натомість залюбки читаю про світи вигадані та фантастичні, світи неймовірні та неможливі, світи, у які можна від цієї самої реальності якісно звалити.

Та коли трапляється книга, де в назві чорним по білому (насправді білим по червоному, але то вже таке) пише "створення компаній, у яких люди — понад усе", встояти просто неможливо.

"Перше фентезі в сфері бізнес-літератури", – подумав я і не помилився.

Автори "Людинократії" зовсім не гіпі, а знані бізнес-консультанти, але виносять на її сторінках вирок бюрократії і пропагують абсолютну людяність.

Вони пропонують засновувати компанії, які працюватимуть не за правилами та наказами, а завдяки добровільній і прозорій співпраці між колегами, інноваціям на всіх рівнях, самоуправлінню та розв'язуванням ключових дилем на місцях, виходячи із обставин та викликів, з якими працівники зустрічаються щоденно на своїх рівнях, а не за теоретичними вказівками "згори".

А найцікавіше, що такі компанії вже існують і не лише успішно працюють за нормами "людинократії", але й стають лідерами в своїх галузях. І не десь там, у Нарнії, а в нашому з вами реальному світі. Це, наприклад, Southwest Aitlines, Michelin, або W. L. Gore (Gore-tex, you know) та інші.

Автори не кажуть, що буде легко, але переконані, що переходити на рейки людинократії варто навіть якщо для цього доведеться стати "повстанцем" проти звичного бюрократичного ладу. Наводять чимало прикладів, розказують з чого найкраще починати.

Найстрашніше, звісно, що починати доведеться із себе.

Замовити книгу на сайті видавництва

122 0 1

Літо читає

29 Apr 2021, 13:46

Це саме той випадок, коли є новина, якою не можу не поділитися.

АБУК озвучує романи Террі Прачетта!

Почали одразу з п'яти книг, охопивши п'ять циклів.

Презентація проєкту запланована на 28 травня 2021 року.

Звісно, я все це вже давно прочитав, але ви просто послухайте, які там голоси 💔

🐢 wow 9

💛 wow too, but with heart 3

Cлухати голоси

Ніт, в книгарні куплю

115 0 1

Літо читає

28 Apr 2021, 12:17

Смерть лева Сесіла мала сенс / Львів: Видавництво Старого Лева, 2021. — 240 с.

Авторка: Олена Стяжкіна

За словами авторки, роман народився з однієї уявної (або ні) ситуації, яку я спробую переказати в кількох словах.

Уявіть, що ви перебуваєте десь на сході Україні в зоні бойових дій і потрапили там в халепу. Наприклад, стався вибух, вас котузило і оглушило, все на світі перемішалося – і зображення, і голоси – аж нарешті починаєте вслухатися у те, як говорять ті, хто вас намагається витягнути і полегшено видихаєте, бо чуєте не "порєбрік" чи масковскій говорок, а українську мову.

Бо за таких обставин українська мова – це порятунок, це безпека, це еквівалент життя.

На противагу поширеному концепту мови, як зброї, Олена Стяжкіна хоче також донести, що мова може бути щитом і стіною, або, якщо хочете, навіть так – Стіною.

Роман має мозаїчну структуру і чимало персонажів, але за ними цікаво спостерігати. Дія відбувається здебільшого у Донецьку, тож можна навіть пограти із самим собою (самою собою) в гру і спробувати передбачити або вгадати, що з кожним (кожною) із них станеться після 2014 року.

Читати книгу, написану двома мовами одночасно дуже незвично, але й цікаво. Оповідь розмовляє з нами мовою тих, про кого розповідає історія. Я давно не читав нічого, крім дописів у фейсбуці, російською мовою і побоювався, що відчуватиму спротив, але ніт.

Перехід з російської мови на українську відбувається поволі, непомітно, а разом із мовою змінюються цінності. Так, мабуть, Льоха стає Олесем, а продавчиня косметики – снайперкою. А з іншого боку, це також історія про вибір – імені, сторони, мови і пов'язаного з нею майбутнього.

Завдяки кільком химерним персонажам, роман Олени Стяжкіної починає грати і на полі "магічного реалізму".

Баба (наголос на другому складі) і Шубін – це такі собі донецькі "непрості". Шубін російськомовний і попереджає кашлем шахтарів про небезпеку, а Баба розмовляє українською і видалася мені такою, якими ми бачимо на світлинах початку ХХ століття слобожанських селян. Утім, сама авторка книги вбачає у Баба щось французьке і європейське.

А лев Сесіл? - можете запитати ви.

А шо лев Сесіл, жив-був собі такий гарний лев в Африці, в національному парку, а в 2015 році його убив під час полювання якийсь стоматолог зі США. Це викликало величезний резонанс у всьому світі, а той стоматолог либонь досі переховується від громадськості і уряду Зімбабве.

З 2014 року між росією та Україною триває неоголошена війна, мільйони осіб залишили свої домівки, десятки тисяч були поранені, тисячі загинули і продовжують гинути зараз, щодня.

Та чи матиме це все хоча б такий сенс і розголос у світі, який мала смерть лева Сесіла?

🦁 6

Замовити книгу на сайті видавництва

120 0 0

Літо читає

27 Apr 2021, 11:32

Ми забуття, яке настане. Роман / пер. з іспанської.— Київ: Видавництво "Компáс", 2021. – 256 с.

Автор: Ектор Абад Фасіолінсе
Перекладачка: Анна Марховська

Я звик до того, що латиноамериканські автори видаються мені подібними один на одного. Можливо це якось передається через особливу мелодику їхніх імен, ось лишень послухайте: Габріель Гарсія Маркес, Хорхе Луїс Борхес, Маріо Варґас Льоса, Адольфо Бйой Касарес... і, нарешті, Ектор Абад Фасіолінсе.

Спершу самі автори, потім імена, які вони обирають для своїх персонажів, а ще ці далекі та екзотичні місця, де жодна історія не може обійтися без бодай малесечкого, але флеру "магічного реалізму"...

"Ми забуття, яке настане" – роман автобіографічний, але оповідь ця не так про самого автора, як про його батька – лікаря, викладача та активіста Ектора Абада Ґомеса, якого недоброзичливці вбили просто на вулиці.

Ця смерть, про яку відомо від самого початку, кидає тінь на весь текст, додає йому тривоги і драматизму навіть там, де нічого особливого не відбувається, або й взагалі йдеться про найсвітліші та найсолодші дитячі спогади автора про свого батька.

На відміну від важких і темних, гнітючих спогадів Франца Кафки, Ектор Абад Фасіолінсе розповідає про батька так, ніби він був для нього Богом — а це не надто поширений погляд для нашої травмованої психоаналізом культури.

Ектор Абад Ґомес був медиком, якого більше цікавило не лікування хвороб, а їх профілактика: гігієна, доступ до питної води, каналізації, пастеризація молока. А ще – права людини.

Цей його активізм муляв кому завгодно, від місцевих політиків до колег-лікарів, котрих цікавили не життя та здоров'я колумбійців, а можливість гарно заробити на лікуванні їхніх хвороб.

На іншому кінці світу, в Україні, ми не й зараз недалеко втекли від тієї Колумбії 70-80-х років минулого століття. Чого варта тільки діяльность Уляни Супрун, котра намагалася прикрити корупційні схеми і подолати масове невігластво та любов до недоказового, шарлатанського і "народного" самолікування українців, а в якості винагороди отримала масову ненависть простого наріду і прізвисько Доктор Смерть.

Автору вдається знаходиться поза контекстом помсти, котра лише сприятиме колообігу насильства. Розповідаючи про життя та смерть свого батька, найбільше Ектор Абад Фасіолінсе говорить про любов і пам'ять.

Замовити книгу на сайті видавництва

106 0 0

Літо читає

26 Apr 2021, 18:28

Сверблячка / Київ: Видавництво, 2021. — 178 с.

Авторка: Фріда Ісберґ
Перекладач: Віталій Кривонос

Це тепер уже друге попадання (першим було "Дитя землі" Сйона) із двох ісландською літературою мені в саме серденько, а третю стрілу з деревини ясеня Іґґдрасіль ще тримаю в умі, бо у "Старшу Едду" я поки лише уривками зазирав.

Щоби висловити словами чому цим оповіданням так гарно пасує перебувати під однією обкладинкою, треба ці слова мати – це раз, на друге – треба вміти ними правильно і вчасно користуватися, а по-третє, я на цьому світі випадково і нічого й нікому не хочу доводити. Читайте і все самі поймете. Або не поймеие, як ото я, а відчуєте.

Бо "Сверблячка" чудова, навіть попри те, що в ці дні весна цього року либонь забула, як бути собою.

Бентежно чуттєві, страшенно відверті, часом сумні, дуже тонкі і своєрідні історії ніби як (бо воно ж не тільки і не стільки отак) з життя ісландської молоді мені страшенно зайшли. Всі ми значно більше межи собою схожі, аніж не.

Чудова література, від якої руки чухаються продовжувати купувати книги, а від симфонії вражень по ходу читання – зуби сверблять 💚

🌱 4

Відкрити коментарі

Замовити книгу на сайті Видавництва

95 0 0

Літо читає

25 Apr 2021, 18:26

106 0 1

Літо читає

25 Apr 2021, 18:24

Про що вона мовчить: збірка. / Київ: Creative Women Publishing, 2021. — 248 с.

Упорядниці: Ірина Ніколайчук, Слава Світова

48 жінок страшенно відверто та щиро написали про те, що їм болить і про що вони досі здебільшого мовчали.

Близько третини авторок цих оповідань, есеїв, зізнань, свідчень виявилися мені знайомими — когось я читаю і френджу в фейсбуці, чиїсь книги читаю, чиїсь продаю, з кимось я разом бігав по Оболоні, одні заходили до мене книгарню-кав'ярню Старого Лева по каву, інші – за авторськими примірниками, а ще одна, щоправда вже понад 10 років тому, пропонувала мені секс із нею, але я змушений був відмовитися.

Попри те, що книга задекларована такою, що написана жінками і для жінок, я свідомо її передзамовив і почав читати, щойно отримав і під час цього читання навіть ловив за собою відчуття сліз на обличчі.

Когось із цих жінок я розумію більше, когось менше, є такі, кого зовсім не розумію, можливо просто не маю чим, але відчуваю, що весь цей огром, цей неспинний вал досвіду – почасти відверто жахливого – дуже важливий.

Там стільки всього, що я навіть не намагатимуся перелічити, але якщо після відомого флешмобу #ЯНеБоюсяСказати у мене деякий час навіть зникло бажання мати з жінками справу, після цієї збірки я навпаки відчуваю набагато сильніше, як я жінками захоплююся і як сильно, що би це зараз не значило, їх люблю.

Замовити книгу на сайті видавництва

110 0 1

Літо читає

25 Apr 2021, 12:53

88 0 0

Літо читає

25 Apr 2021, 12:53

Від тих коротких випадкових розмов мені залишилися спогади і згадки про Віктора Петрова та Юрія Косача, про зимні улітку приміщення архіву, про бурхливу рослинність Лук'янівського кладовища: усе це я зустрів в "Амадоці" і тепер це скидається на магію, бо доки я маявся побутом, роботою, почуттями – зовсім неподалік Софія творила великий роман.

І, дочитавши, я з певністю можу сказати – їй це вдалося 💔

Замовити книгу на сайті видавництва

80 0 0

Літо читає

25 Apr 2021, 12:53

Амадока / Львів: Видавництво Старого Лева, 2020. — 832 с.

Авторка: Софія Андрухович

Коли мене якось запитали, чи пам'ятаю я трейлер, справжній такий, у якому мандрують і живуть люди, котрим ми у 2011 році їхали трасою Тбілісі-Батумі. Начебто це точно було між Сарпі та поворотом на Баґдаті. І у авто грала музика - Janis Joplin – Me & Bobby McGee.

Це була одна з кращих подорожей у моєму житті.

Я пригадую як купував лимонад Цинандалі у крамниці в містечку Цалка, як перед бурею прив'язував намет до навколишніх дерев на березі озера Саґамо і як зранку купався в його дзеркальних водах, пам' ятаю, як ми лазили руїнами якогось форту на виїзді з містечка Ахалхалакі і навколо паслися корови, пригадую, як звати священника, котрий нас підвозив, благословив і вручив дерев'яні хрестики (отець Автанділ), пам'ятаю, як спали в наметі поблизу Вардзії, а місцеві собаки всю ніч гавкали – відганяли від нас людей, як мив голову у річці по дорозі з Ахалціхе до перевалу Ґодерзі, і сам перевал Ґодерзі пам'ятаю, я пригадую як плавала форель в джерелі на території музею Маяковського у містечку Баґдаті, колекцію деревини його батька – він був лісником в тих краях, але трейлера, в якому ми їхали до повороту на Баґдаті – не пригадую від слова зовсім, взагалі.

Натомість чудово пам'ятаю інший трейлер, одразу після порому до Керчі, він обігнав нас вночі і зупинився далеко-далеко і поволі здавав назад, щоби нас підібрати...

Роман Софії Андрухович "Амадока" став для мене чимось на кшталт "машини часу", але не тієї химерної та сентиментальної конструкції, яку ми зустрічаємо у "Кульбабовому вині" Рея Бредбері, бо наша українська "машина часу" – жахлива, потворна і досконало безглузда.

Ні, сам роман – несамовито прекрасний, логічний, масштабний, захоплюючий і допасований. Авторка багато розповідає такого, що було, що правдоподібно могло б бути, що цілком може відбуватися десь між Львовом і Маріуполем просто зараз – і відбувається, я в цьому впевнений.

Але як мені зараз зшити і одягнути назад багаторазово, клаптями, смужками зідрану шкіру, як забути спогади реальних і вигаданих людей, які наразі виглядають живішими за мої власні?

Дочитавши таку історію хочеться вийти у квітневий вечір і бігти марафон, їхати велосипедом понад сотню кілометрів, плисти решту айронменської дистанції, а згодом ще кохатися годин одинадцять поспіль – просто для того щоби спершу згадати, а тоді і відчути, що ти досі живий.

Де закінчується наша власна пам'ять і починається вигадка? Як можна було забути Бабин Яр, Сандармох, десятки років радянської окупації і послідовне, ретельне невпинне винищення українськости не лише на ментальному, але й на фізичному рівні – пострілами у потилицю? Як можна продовжувати ставати на такі ж граблі зараз і жабками вариттся на повільному вогні гібридної війни?

Як це – бути українцем на початку ХХ ст.? А через сто років? Як це – щоразу губити, забувати свою ідентичність?

Як віднаходити себе серед сотень і тисяч подій, після яких ти ніколи не залишаєшся таким, як був раніше?

Поруч із безміром Танатосу сторінками роману, слід у слід, то потопаючи у крові, то знову виринаючи на поверхню, крокує Ерос.

Чуттєвість і бажання, заборонені кохання, зради і втечі, розхлюпана та гаряча плоть, піт, сльози, сліди зубів, стогони та гарчання, чи нікому невидима ніжність час від часу переповнюють майже кожного з вигаданих персонажів і всіх, хто був насправді.

Якими ми запам'ятаємо тих, кого любили? А вони нас?

Як би я зараз не намагався оприявити те, що відчував упродовж останнього тижня і особливо великодніх днів, які я повністю присвятив читанню історії названої іменем озера, котрого не могло існувати в реальності, але було присутнє на багатьох мапах, як би я не старався поділиттся захватом і відчаєм, які зі мною сталися разом з цією книгою – я свідомий того, що в мене нічого не вийде.

Коли Софія Андрухович лиш починала працювати над романом, я часом зустрічав її у дворах – так сталося, що ми майже сусіди, особливо якщо подивитися на це в масштабах Всесвіту та вічности.

78 0 1

Літо читає

25 Apr 2021, 12:46

65 0 0

Літо читає

25 Apr 2021, 12:46

Югославія, моя Батьківщина / Львів: Видавництво Старого Лева, 2020. — 304 с.

Автор: Ґоран Войнович
Перекладачка: Катерина Калитко

Дочитав книгу "Югославія, моя Батьківщина" Ґорана Войновича і тепер мушу лізти у Вікіпедію шукати про війни на Балканах, про Вуковар, про Сребреницю, про те, хто, кого, як, чому.

Бо сам автор відповідей на ці запитання не дає. Його персонаж втратив дитинство ще на початку розпаду Югославії, а вже дорослим поїхав шукати свого батька – югославського генерала і воєнного злочинця, безпосереднього учасника масових убивств.

Історія розказана у формі роад муві, з численними флешбеками у минуле аж до дитинства, сповнена болем і чуттєвістю водночас.

Як можна у власній свідомості поєднати свого тата, який носив тебе в дитинстві на ґорґошах і холоднокровного вбивцю жінок та дітей, який виправдовує свої вчинки примхами долі?

Замовити книгу на сайті видавництва

62 0 0

Літо читає

25 Apr 2021, 12:41

45 0 0

Літо читає

25 Apr 2021, 12:40

Другу також варто придбати / Львів: Видавництво Старого Лева, 2020. — 560 с.

Автор: Олег Сенцов
Перекладач: Сергій Осока

Так вийшло, що оту книгу Олега Сенцова, котра смішна, я не читав, але другу вже точно придбав, бо люблю всілякі антиутопії, апокаліпсиси та іншу фантастику.

Я не розумію чому досі ніхто про це не казав, не писав, не згадував, але читаючи цю книгу я постійно відчував незриму присутність Франца Кафки.

Може через явну абсурдність апокаліптичної реальності, вибудуваної автором на фундаменті надзвичайно знайомого нам світу.

А можливо через те, що почасти теперішню українську реальність – в метафоричному, звісно, сенсі – не відрізниш від божевільної картинки цивілізації, котра надто швидко сходить на пси.

Чому Олег Сенцов поселив свою історію на території США, якщо там так явно впізнається все те, що після Майдану відбувається з нами?

І окупація Криму, і військова інтервенція московських рептилоїдів на Донбас, і перемога невиразного зеленого жабуриння та слизу на виборах у виконавчі та законодавчі органи влади України.

Як автор побачив і передбачив це все, що відбувається з нами, перебуваючи в полоні у тимчасової (на це вся надія) адміністрації на чолі сусідньої держави-монстра?

Роман, написаний в ув'язненні не мав би читатися легко і легко він не читається. Попри густий накип абсурду самих подій та поведінки персонажів, тортури, в'язничне життя, відчай і безвихідь – дуже впізнавані. На жаль, схоже автор знав, про що пише, з перших рук.

Спершу усі герої мене страшенно дратували. І тюхтій Джим Гаррісон, і його друг-колаборант Філ, і їхні жінки, і діти з іменами діснеєвських каченят, і всі ті держслужбовці, які однаково чіпко тримаються за свої посади хоч при інопланетних рептилоїдах, хоч при Яникові, хоч при Порохові, хоч при Зеленському, а нехай і при чортові лисому.

Але Олег Сенцов недарма називає себе перш за все режисером. Маленькими кроками, поступово, історія перетворюється на дуже кінематоргафічний і динамічний блокбастер, в якому є місце і непоганій драматургії, і шляху героя, і трагічним нотам.

А ще цей кафкіанський гумор...

Кароч, другу також варто придбати і прочитати. А то всі якось уже припідзабули, як поводиться і виглядає наш ворог.

А тут про таке ціла книга.

Замовити книгу на сайті видавництва

44 0 0

TGAlertsBot

Telegram Analytics

SearcheeBot

TGStat Bot

Літо читає

Channel's geo and language

Category

Літо читає

Літо читає

Літо читає

Літо читає

Літо читає

Літо читає

Літо читає

Літо читає

Літо читає

Літо читає

Літо читає

Літо читає

Літо читає

Літо читає

Літо читає

Літо читає

Літо читає

Літо читає

Літо читає

Літо читає

105

Site language

TGAlertsBot

Telegram Analytics

SearcheeBot

TGStat Bot

Літо читає

Channel's geo and language

Category

105