не будуй стін зі спокою - кажу -
не будуй.
бо набудуєш
ззовні теплі і радісні наче,
тішитимешся ними
наївно,
доки не зрозумієш:
в тобі,
як в улюбленому закинутому соборі,
є дерево,
що врослося корінням давно.
знову відчуєш,
як гілками воно впивається в твою шкіру зсередини,
зрозумієш:
треба врешті зносити стіни,
якось спинити його,
д о г л я н у т и.
та заціпенієш на мить від страху,
вжахнешся, дійсно вжахнешся
думкою:
раптом те дерево тобі примарилося -
раптом те дерево й справді там.