Говорити, мовчати і ̶г̶о̶в̶о̶р̶и̶т̶и̶ мовчати знову

Часом мовчання промовистіше за голос. Промовистіше за розповідь, балачку, оповідь, діалог, монолог, говоріння, казання і промовляння. Спершу людина вчиться говорити, а потім має навчитись мовчати. Ще пізніше - навчитись розуміти, коли треба говорити, а коли - мовчати. Тарас Прохасько не раз казав про літературу таке: пиши, коли маєш шо розповісти. Світ повниться розповідями, які немає кому слухати. Тому досить часто саме ті історії, які заслуговують на своїх слухачів, розказуються у відкритий світ. Це ніби брати ліхтарик і світити у нічне небо: посилати світло блукати безкінечними просторами космосу з надією, що його хтось зловить.

У мене є лише свічка. Її тьмяний вогник посмикується, не хоче горіти. Невиразні тіні стрибають зі стіни на стіну. Коли немає що сказати, треба мовчати. Можливо, за час мовчання знайдеться що розповісти.
Або зникне потреба говорити.