#зброя
(Одне з найкращих творінь)
Як там було в одній пісні, що лунає з кожного тік-току будь-якого правовірного українця?: Козацькому рооооду, нема переводу. Чи все таки переводиться?
Так от, до чого тут це все? З дитинства нам вдовблюють те, що козак — це вільна та озброєна людина. В одній з дум гетьмана Мазепи можна натрапити на наступні рядки: "Нехай вічна буде слава, жек през шаблі маєм права". Тобто, наявність шаблі чи самопала відрізняла тебе від простого кріпака, котрий мав померти, але бути корисним своєму пану. Наявність зброї робила її власника шанованою людиною.
Сам факт володіння зброєї породжував вольності Війська Запорізького — право не бути оподаткованим, право на волю та військове щастя, право на те, що будь-який відчайдух може стати рицарем — дарма, що і з подертим жупаном і старою шаблею. Як тільки зброї та пороху ставало менше — вольності зникали. Згадаймо "Ординацію Війська Запорізького" і "Золотий спокій" котрий настав після цього (відзначимо, що Золотий лише для польської шляхти та орендарів). В подальший час, всі завойовники котрі приходили на терени України прагнули одного — конфіскувати у населення всю наявну зброю, репресувати незгодних і виморити голодом неспокійних. Особливого успіху демілітаризації українців досягли більшовики. Саме вони насадили серед населення страх та несприйняття перед зброєю та її власниками.
А тепер уявімо макабричну ситуацію. Україна 18 ст. Умовний Ярема втікає на Січ. Однак, для того щоб отримати самопал наш Ярема має пройти всі кола бюрократичного пекла дозвільної системи МВС повернутись до польського шляхтича для того, аби той дай йому дозвіл привілей на самопал. Однак, для отримання дозволу привілею Ярема має почекати пів року, або дати шляхтичу хабар у розмірі 200 червінців. І лише після цього Ярема може вертатись на Січ. Звісно, якщо його не четвертує/колесує/повісить/втопить/відрубає голову/ заживо здере шкіру (потрібне продовжіть) пан. Цікава ситуація, чи не так?
А тепер повернемось у наше прогресивне століття. У нас триває війна, десятки тисяч українців вбиті росіянами. Якщо вони якось сюди знову прилізуть (а вони це зроблять обов'язково), то чим нам їх зустрічати: медичним канабісом, цивільними партнерствами? Чи все-таки кулями з кожного вікна і підвалу? Хоча, таку бюрократичну тяганину з легалізацією стволів(хоча б частковою) для українців можна пояснити тим, що МВС боїться нас не менше за росіян. А можливо і більше? Питання залишається відкритим. Якщо пам'ять не зраджує, то навіть у Молдові збройове законодавство набагато ліберальніше та прозоріше. Виходить, що молдавани кращі козаки ніж ми?
Якщо ви пацифіст і проти легалізації зброї через те, що тупі хохли перестріляють одне одного то просимо вас стати неолуддитом, та виступати проти автотранспорту. Адже у автомобільних аваріях також гинуть люди. Окрім того, користування електроприладами також призводить до чисельних смертей по всій планеті. От тоді до вас не буде жодних претензій. Тільки пам'ятайте про те, що московиту буде набагато легше умертвити вас. Окрім того, не забуваймо що швейцарці та ізраїльтяни ще не перестріляли одне одного. Невже ми гірші за них?
Володіння зброєю — це обов'язок та водночас привілей. Воно породжує чіткі суспільні зв'язки, котрі будуються на взаємоповазі. Адже кожен член суспільства є озброєним та прагне того, щоб його маєстат поважали. Такий стан породжує взаємоповагу, котра необхідна для побудови громадянського суспільства.
Слугам та лакеям ніколи не довіряли зброю. Їх мав захистити пан. Однак, пан, якщо йому захотілось, міг продати слугу у рабство. Так хто ми тоді?
Козацькому чи лакейському роду — нема переводу?
