˗ˏˋmemriscenт 🪶

людей тут більше, тож
будь ласка, не полінуйтеся, розповсюдьте де тільки можете. вони нелюди і світ повинен бачити їхні дії повністю

всім дякую всіх люблю 💞

там 1 до 50, розумієте натяк?
після цього не буду вас нагадуваннями годувати

нагадую про закриття та перехід на інший канал 🤲🏻

море нікуди не ділося
кавʼярня завжди буде відкрита
наступна зупинка..?

люблю т.т

та прощатися ніколи не будемо, по від мене не дітися ;)
просто естетеркою я уже навряд себе назву..

я вдячна вам за підтримку, за те що були зі мною з самого початку і до цього моменту. без різниці, коли ви приєдналися, та ви стали частиною нашої спільної історії
мрії ніколи не зникають, лише забуваються, тож і аромат спогадів для мене ніколи не зникне. він буде тут чекати нашого повернення, коли з дороги вирішимо перепочити і знову випити теплого чаю

ви - моє все, і завжди буде неймовірно важливою часткою мого життя, любі. безмежно люблю і обіймаю кожного! 🫶🏻(з вашого дозволу, звісно)

важкий для мене, можливо й для вас момент

я таки зупиняю свою діяльність на цьому каналі. чому? немає ні мотивації, ні жаги, ні віддачі, що була раніше. наразі мені мені важко стабільно робити контент, бути «естетеркою» з аудиторією та історією
я довго думала над цим, напевно більше місяця, та напряму про цю дію почала задумуватися останні два тижні, і ось до чого дійшла

чи значить це, що я зупиняю свою діяльність повністю? тьфу, ви мене недооцінюєте, якщо так подумали((
@ifallni — мій новий канал, де я буду хоч і рідко (а можливо й ні), та буду публікувати історії разом з естетами, проте чогось незвичайного ви там звісно не побачите :ʼ

також нагадую за сайд, де я кожного разу коли мені не лінь

кольорова вода тече по пензлику, а пізніше переходить на полотно, тягнучи за собою масляні фарби. палітра, що не зовсім нею була, давно вкрилася товстою ковдрою. напевно, пройшло декілька годин, як я тут сиджу? кожного разу починаю, одразу стираю, перекриваю білим. навіть не чекаю, щоб трохи підсохло, починаю знову. замість неба, тепер на фоні торнадо, що було всередині. та художники в минулому любили глибокий сірий колір.. добре, досить. мій внутрішній перфекціоніст повинен мені підкоритися

глибокий вдих. видих. ще раз. і ще
сірувато-синій, як колір моїх очей, бо завжди починаю саме з них
старт є, головне не закінчити одразу
що кажуть мої очі? вони мали блиск. колись. давно. зараз? дивлюся у дзеркало, що біля лівої руки, щоб більше роздивитися деталей для автопортрету. видих.. нічого страшного, колись давно.. ні, колись буде. у майбутньому. досить казати колись, вони просто будуть, добре? тому все ж ризикую добавити невеличкі білі лінії, щоб показати те, що вони живі. колір обличчя завжди відрізнявся. був бліднішим, аніж в інших родичів, і цю деталь я любила. чи не єдине, що не ненавиділа

губи. не пухлі, не тонкі, не яскраві і не блідні, як кажуть, ні риба ні мʼясо. не ціловані, не люблені, не бажані.
так багато «не», і тільки про одну річ. просто.. малюй, що бачиш, будь ласка. не думай. знову не.. просто.. просто закрий себе зсередини.
пензель ліниво повзе по натягнутому полотні, нарешті зображуючи щось схоже на живу істоту. було досягненням для мене

акне, шрами, сліди, синці, ще щось незрозуміле. все було на обличчі та шиї. вкривало так ніжно. і так гірко водночас. проте цікаво. ці деталі передала надто яскраво, щоб було видно неозброєним оком


декілька годин, дзеркало, багато фарб та болі. фартух вкритий плямами, а личко сльозами, їх ж бо також почала додавати останніми. видавлена легка усмішка разом з горем. що це? чому? чому це вийшло? я ж малювала не це. чи це?

я не знаю. не знаю, і знати не хочу. підіймаю, кидаю, кричу


минув рік? не знаю, загубила час
щось порвалось, десь зламалось, чогось взагалі не стало. після цього випадку я викинула багато речей з моєї кімнати, і тепер вона нагадує щось трішки людське. беру чашку, сідаю на диван
переді мною той самий портрет незнайомки, що таки зміг дістатися душі. чому зберегла невідомо, і звідки взялася в моїй голові також
зшита червоною ниткою, у нерівній рамі, що навіть не мала покриття. сліди від степлеру, клею, просто дірки чи інші проблеми. та висить перед очима, і нагадує той день

ненависті, скорботи, жалю
внутрішньої смерті
та народження також? якщо не впізнаю