Українське кобзарство в ЮНЕСКО: крок вперед чи виклик?5 грудня 2024 року кобзарство офіційно визнано частиною нематеріальної культурної спадщини людства за рішенням
ЮНЕСКО. Це рішення називають
“тріумфом українського духу”.
Але чи все так однозначно?“Це тріумф української культури”, –
заявив кобзар і військовий Тарас Компаніченко, який представляв номінацію. Але деякі кобзарі визнають:
“Головне – нам робити своє. Традицію не збережуть списки чи програми. Її збережуть люди. Аби не було гоніння!”.
Не всі кобзарі сприйняли цю новину однозначно:“Тепер кожен стане кобзарем,” – саркастично коментують братчики Київського, Львівського та Харківського кобзарських цехів.
• Невдовзі з’являться
«новоспечені» кобзарі, які не мають нічого спільного з традицією.
• Популяризація ризикує перетворити глибоку філософську традицію на комерційну атракцію.
• Кобзарська традиція — це не лише музика, а й духовний зв’язок із церквою, мораль, історична пам’ять. Чи буде це збережено?
Кобзарство — це:
•
Збереження історії: їхні думи передавали правду, яку не писали в книжках.
•
Духовне служіння: через псалми та пісні вони нагадували про віру й мораль.
•
Наставництво в часи війни: їхні твори завжди допомагали людям не втрачати духу.
В умовах війни, Україна потребує духовної стійкості, яку кобзарство завжди дарувало. Це могло б стати потужним інструментом для відродження національного духу. Але чи встоїть воно перед викликами масової культури?
Запитання, які залишаються:
Як зберегти ідею живою, а не зробити з нього
“туристичний атракціон”?
Чи не загубиться зв’язок із
християнськими ідеями та моральним наставництвом?
Як зберегти зв’язок з історією, уникаючи
“радянських” штампів?
Ваша думка: це шанс чи виклик? Долучайтесь до обговорення!👇
МОЗАЇКА