знаєш.. мама ціле життя повторювала мені, що залежні люди - слабкі, і їм не місце у цьому світі
вона ніколи не любила тебе через сигарети, які були завжди присутні у твоїй кишені. запах табака, який викликає у мене задишку та відразу, надто сильно приївся до твого одягу, тож мені потрібно було постійно вдавати що я його не відчуваю, хоча насправді відчувала надто сильно та ледь стримувалась щоб не закашлятись. але актор з мене надто поганий, тому інколи ти старалася приховувати його своїми улюбленими солодкими парфумами, аромат яких дико контрастував на фоні твого стилю, хоча сама чудово розуміла що нічого не вийде і все перетвориться в жахливу, можна навіть сказати смердючу кашу
я й не встигла помітити, як стала залежна від неї
пам’ятаєш момент, коли ми разом сиділи на моєму балконі? звісно ж, як його забути.. тоді ж я все таки забрала у тебе з рук ту останню цигарку та зламала її, пізніше втягуючи тебе в поцілунок раніше ніж ти встигла випустити ту противну сіру масу диму. але ти не була проти. тоді ми двоє були щасливими, і замість темної хмари на підвіконні нарешті стояли запашні свічки, які допомагали мені розглядати твоє обличчя навіть у повній темряві
пам’ятаю, ти не любиш коли я це кажу, проте ніхто й ніколи не міг світити яскравіше ніж ти, бо саме моя зірка змогла мені вказати на правильний шлях, а саме - шлях кохання. ти була створена з речей які я ненавиділа, проте в моїх очах завжди сяяла. ти не вміла любити, але навчила цьому мене. ти не вмієш проявляти емоції, проте завжди заставляєш мене усміхатися. весь цей час я мріяла стати для тебе місяцем, адже сонце ти не любиш, проте так і не змогла. я не дотягнулася до неба, а ти відійшла надто далеко від мене
відчуваю себе надто слабкою, тому що досі залежу від тебе, твоїх губ та твого хриплого голосу, яким ти кожного вечора шепотіла мені «солодких снів»
цілую тебе востаннє
з любов‘ю, лієн 🗝
