Між життями вічності


Гео и язык канала: не указан, не указан
Категория: не указана


Вірші - це невдалі спроби самопізнання.. чи все ж самогубства?
Поети не самотні, ні, вони радше усамітнені. Ніхто не зрозуміє віршів їхнього авторства так, як розуміють вони.

Связанные каналы

Гео и язык канала
не указан, не указан
Категория
не указана
Статистика
Фильтр публикаций


— І він запитав мене, що важливіше: подорож, чи пункт призначення? Чи має митець якесь значення після того, як його витвір завершено?
#цитата [Дженді Нельсон — Я віддам тобі сонце]


Відданий Богу(?)
Це так треба, на все воля Божа
Кажуть вони.
Ти просто не розумієш, так має бути, пойми.
А в чому винні ті діти,
яких залишили без дому, мами і тата, їжі, води?
Ті, кого закатували в Бучі,
Або ті, кого застрелили в Ірпені?
Ви хоч чуєте себе?
Які, до чорта, добровільні жертви?
Вибухають міни, тремтять руки, летять ракети.
Де ж ваш Бог, який проповідує
світло і мир?
Чого в світі є зло, люди для людей вороги?
Це ж Твої діти,
як Ти можеш допустити,
що вони одине на одного ідуть війною,
що беруть у руки зброю,
можуть непокарано вбивати,
безцінного життя позбавляти!

Дитячий плач лунає звідусіль.
Хтось помітив труп,
хтось залишився без руки,
а хтось без сім‘ї.
Їх вбили окупанти!
Ти не розумієш?!
Закатували, добили, зґвалтували, розстріляли!
Від больового шоку
залишили помирати!
Живій людині голову
відрізали!
Змушували собі могили копати!
Який, до дідька лисого, той Бог?!
Коли тут сам Сатана
на полі бою веде свій танок..
Пау.
зима-весна 2023
#седпоет


Я бачив темряву. І в ній я загубив себе.
Я загубив і не шукав, чекав, поки піде.
Вона не йшла - вона була найближча від усіх.
Я пам'ятатиму завжди її холодний сміх.
Я пам'ятатиму вуста, що труять і цідують,
І руки, що стискають горло і рухами керують.
Я не забуду, як вона ходила по п'ятах
І кроки, рухи, подихи навіювали жах.
Я озирнувся тільки рах і подивився в очі -
Вона спинилась, я вже знав - лишитись з нею хочу..
Вона тікала і ховалась, я ж її шукав,
Шукав, бо знав - вона кохала, як я не впізнав?
Вона пішла. Лишився я - один у порожнечі,
Я так просив, я так благав - лишитись хоч на вечір.

Я бачив порожнечу. В ній я загубив себе.
Я загубив і не шукав, чекав, поки піде.
#авторство Ліна Костенко (?)


Коли настає ніч
На порозі ночі
стаються найдивніші речі.
На порозі ночі
ми зустрічаємо і проводжуємо
найважливіших людей.
На порозі ночі
ми закохуємося.
На порозі ночі
ми мріємо.
На порозі ночі
ми вбиваємо метеликів
в животі.
На порозі ночі
ми дорослішаємо.
На порозі ночі
ми втрачаємо.
На порозі ночі
ми розбиваємо своє серце
вщент.
На порозі ночі
ми приймаємо найважливіші
рішення.
На порозі ночі
падає тіло мертвим камнем на
асфальт,
з семиповерхового
будинку.
На порозі ночі
приходить зима.

Ми все зрозуміємо.
Але зараз не на часі.
На жаль, не на часі.
Будденість захоплює руками,
замурзаними в крові
силуетів наших мрій.
Закриває юні очі
туманами жорстокого життя.
Вбиває надії і почуття.
Ми все зрозуміємо.
Але зараз не на часі.
На підході зима.
А твої почуття..
Зараз не на часі.
На жаль, не на часі.
зима-весна 2023
#седпоет


— Мріями поетів граються аркуші із листя.
#вислів


#відгук на книгу "11/22/63" Стівена Кінга.

Памʼятаймо, це лише моя субʼєктивна думка, у вас може бути інша!!

Я б не назвав це хорошою історією. Я б назвав це хорошим текстом для роздумів.
Подорож часами це захопливо, але у цій книзі це описано не як щось.. мм, магічне, а як буденне, документальне. Я б сказав , ця книга - вигаданий перепис історії.
Також, на мою думку, це історія про справжнє, віддане, здорове кохання. Рідко зустрічаю таке в книгах, але тут мені просто хотілося потиснути руку Джейку.
"11/22/63" увігнала мене у дуже сильний нечитун. Я читав її 4 місяці, перериваючись на дві інші книги, і інколи було таке враження, що я читав не тому що хотів, а наче вдушував в себе, бо потрібно. Просте, це напевно просто не мої жанри.
Також, було трохи важко читати. Людям, які ростуть не в американському контексті, і не цікавились ним до того, деякі деталі, відсилки і теми будуть не зрозумілими, а пояснювання читати втомлює.
Моя оцінка - 8/10. Я б не рекомендував вам знайомитись із Кінгом з цієї книги, але прочитати для того, щоб подумати варто.


Пітьма мене поглинає
У дзеркалі я бачив лиш пітьму.
У вогнищі, що ясним днем горіло, себе втратив.
Палив цигарки, з ліхтарем заглядаючи у глиб морську,
цілуючи її сухі, замерзлі губи.
Вона тягрула тонкі, кістляві руки.
Загарбницьки зжимала ними
роздріблені шматочки серця.
Розмитого океанами,
руйнованого віками.
Гадала, що обіймами своїми вкриє,
розбавивши чорнила ті водою.
Та зламала.
Вивільнивши біль з-під ребер,
навчила як це: шкодувати.
Блідими пальцями по струнах,
на філармонії душі тієї грала.
Сльозами, що змішані із чорною кров‘ю,
згорілі прочерки нотувала.
У пам‘яті.
На шкірі рук.
На кожному
шматочку серця.
На небесах.
На полях.
Та на дні океанів.
Залишила свій проклятий знак.
Для тих, хто шукає у пітьмах.
Для тих, хто дограє,
коли вимкнуть світло.
Для тих, що з силуетами минулого
підуть у перед.
Пам‘ятаючи шрами.
зима 2022-2023
#седпоет


-Знаєш, скільки мʼязів рухається, коли ти усміхаєшся?
-Ні, не знаю
-Я теж не знаю. Але приблизно 264
#вислів


— Серед безмежного океану пітьми наш світ продовжує обертатись
#вислів


Життя і війна тривали одночасно. Водночас залежні і незалежні одне від одного.
#цитата [Марія Матіос - Солодка Даруся]


— Хтось топить свою печаль у напівсухому вині. Хтось губить свою самотність у цигарках. Хтось страчує свій біль лезом, яке омивається кровʼю ниючого тіла. Я змішую це все в один еліксир та заливаю ним полумʼя мистецтва, котре, завдяки цьому, розгорається ще більше.
#вислів


Поезія - це завжди
неповторність,
Якийсь безсмертний дотик
до душі.
#авторство Ліна Костенко


#цитата [Андре Асіман - Знайди мене]


— Туман підняв свій білосніжний гребінь, завис на міді молодих тополь.
[М. Боровко]
#вислів


— У теорії хаосу йдеться не лише про хаос. Вона ще й про те, як маленькі зміни у системі можуть вплинути на все.
#вислів


— Ми читаємо і пишемо вірші не тому, що вони гарненькі. Ми читаємо і пишемо вірші тому, що належимо до раси людей. А людство славиться своєю пристрастю.
#вислів


Залежність
Чи буде він торкатись до мене,
як я торкаюсь до книг?
Чи буде гортати сторінки,
читаючи поміж рядків?
Чи буде шукати нові сенси
у складних епітетах,
довгих реченнях розділених комою,
і дивно складених слів?
Чи буде відчувати ті ж емоції,
що вкладав я у значення дум і мрій?
Чи буде чути відголоски минулого,
відчуваючи нові форми
і слухаючи чужі голоси?
Чи буде кохати антигоніста,
возненавидівши авторку
за помірно-важку його долю,
чіпляючись тонких кришталиків льоду?
Чи буде бачити вихори Вирохів*,
волаючи на всю горлянку,
від вдало розставлених голок?
Чи буде плутати
займенники й знаменники,
дивуючись цвіту,
що буяє всередині?
Ні, не в серці.
В ключицях, пахнучи червоним,
від випадкової зустрічі
двох Головних Героїв.
В долонях, від мимохідного
поцілунку Долі.
У грудях, металевою кулею,
котра пройшла навскіз,
зачепивши легені.
Через це у тебе з’явилась астма.
Через закровавлені органи,
через внутрішні кровотечі.
Через невдало вкладену думку,
через не чітко викладений тон.
Через вправного снайпера,
що стріляв по своїй мішені.
Через художні засоби авторки,
що стали загрозою,
причиною для госпіталізації,
хмарою могуті,
а в кінці датою смерті.

Хороші книги надихають
на огидні за будовою вірші.
А загадкового "його" немає.
Тож нема і натхнення для нових рим.
Доки не прочитаєш порядкову
за рахунком збірку елліністичних поштарів.
#седпоет



Показано 18 последних публикаций.

23

подписчиков
Статистика канала