Сьогодні ціною своїх життів та здоров’я ми виборюємо право на існування української нації та державної ідентичності.

Ми ведемо активну волонтерську та громадську діяльність, змінили теплі ліжка в будинках на карімати та спальники в окопах, сім’ю та буденне цивільне життя на психологічні розлади та «велику» зарплату, яку постійно намагаються урізати. Пройшли стадію прийняття смерті як щось нормальне та відкинули надію на життя «до», ми сильне суспільство, яке здатне на зміни та краще майбутнє, АЛЕ..

доки нинішні члени партії по типу Бойка, Хрюкової та інших підарів, не понесуть відповідальність за державну зраду, а наша влада не припинить тиснути їм руку та приймати спільні рішення, щодо «розвитку» нашої країни, жоден цивільний не стане солдатом добровільно.

Я готовий покласти життя, але виключно за ідею, яка буде підтримуватися моїм народом. (ст. 5 К.У)