тру рту

я розсипаю пісок на повіки
уламками скла розрізаю коліна
палю свою шкіру палю свою шкіру
проковтую дим вдихаю співи
що лунають з-під ребер
чуєш?
in the villa of ormen
in the villa of ormen
stands a solitary candle
з моїх сліз можна зривати апельсини
й ти це робиш
моєю спиною течуть вулиці мегаполісів
і ти їх спалюєш
як і будинки ті будинки
пам'ятаєш?
це були жнива
твоя тінь танцювала на моїй стіні
/не/випадково зачепила піщаний годинник
скло впало разом із останнім яблуком яке росло в моєму чолі
піском замело сади в моїй голові
коли я зрубав засохлу яблуню
соки її давно зігнилих плодів сльозами стекли з лежачого стовбура
ти чуєш їхній плач?
соки змішалися з піском
і я таки зліпив тебе
ти провела рукою по моїй спині
і запалила будинки й вулиці
стежки й магістралі
шкіру
аби я проковтнув дим
як вдихнув у тебе життя
і від гіркоти в мене поллються сльози
і ти зриватимеш із них апельсини
всі до одного
бо я не люблю апельсини
та мені й не шкода
і я не люблю ті яблука котрі опали цієї осені
і мені крутить коліна на зміну погоди
і мої хворі легені більше не можуть вдихати нічого крім співів
і опіки на моїй спині ніколи не загояться
ти пам'ятаєш їхній плач?
///
2019

Та я зуб даю

До речі, це — останній вірш

тато сонце скинув німе покривало
засяяли останні краплини роси
мама земля вдихнула на повні груди
ледь вологе сонне повітря
стомлений нічницями цар
покотив часокамінь угору
під громоголосі співи декад

брют заґратований ребрами
загартований блудом
отямився
встав і йде
світ за очі
зриває голос в інтройті
й дере шкіру на грудях
зберігаючи кожну краплину крові

тато вишкандибав на маківку неба
звідси він бачить свій дім
і жодної тіні
жодної схованки від сотень його голосів
захмелена променеспівами мама розквітла
й потягнулась до неба гіллям дерев
під громоголосі співи декад
часокамінь тарахкотить по скелястій горі

брют із болем між ребрами
димом загоїв нагрудні рани
тепер загрубіла від рубців шкіра
від ворогів які чекають наприкінці
захищатиме краще
ніж киріє
котру відрухово повторює

втомлений спогляданням
втомлений співами
втомлений своїми ж вогнями
тато крокує у сторону дому
залишаючи по собі холодні сліди тіней
та відлуння його позіхань
поранена гострим промінням мама мовчала
розпласталася під прохолодним небесним подихом
і мовчала
спітнілий
замучений
скривджений цар
тремтячими руками дотягнув часокамінь
до самої вершини
вище лише громи декад

брют добрався до краю
очі за світ завели
далі лишень порожнеча
позасвідомне ніщо
позасвідомне ніде
позасвідомне ніколи
під ребрами колить
місця немає
щось усередині хоче вирватись
тук-тук
тук-тук
тук-тук
тук-тук
не чую
відшіптує брют
і розрізає шкіру об край світу
трощить грудину об небокрай
виймає маленького брюта
пог-лянь
ось-тут
жи-ве
со-нце
наляканий викидає його вгору
влучає просто в сонного батька
цар не втримує й дивиться
як сонце котиться вниз
зачіпаючи кожен горбик і ямку
від ударів вистрілюють іскри
й летять на стемніле небо
аби освітити вигини материнського тіла
а за іскрами небом сунеться серце
і світить ще яскравіше

заморений брют упав навзнак
подумки промовивши
аба аба лема савахтані
під далекий гул декад