Mannerheims son

В світі ІТ існує такий концепт як Agile Manifesto. Називається це все методикою роботи, в армійській системі воно б називалось потужним словом доктрина:
1. Люди та співпраця важливіші за процеси та інструменти.
2. Працюючий продукт важливіший за вичерпну документацію.
3. Позитивна співпраця із замовником важливіша ніж обов’язки по контракту.
4. Готовність до змін важливіша ніж дотримання плану.

Так-от, спробуємо перевести це на армійські реалії на рівні бригад:
1) Процеси та процедури важливіші за людей. Звісно мова не йде про життя особового складу, збереження якого пріоритетне під час планування дій. Процеси і процедури урівнюють між собою військові частини, порядок їх діяльності повсякденної та в бою: щоб два середньостатичних механізованих батальйони за рівних показників показали однаковий результат, а не діаметрально протилежний, щоб бригади при заміні одної людини не перетворювалась з карети в тикву. Менеджмент людського капіталу та роль особистості - це примхи умовно елітних підрозділів, для реальної армії з її постійної високою плинністю кадрів і від'ємним добором особового складу базисом мають бути процеси. Це те саме відоме: "в армії за тебе вже подумали".
В США існує величезна кількість (значно більша ніж в нас) керівних документів, які відповідають на всі питання від солдата до генерала, в тому числі існують там і SOP (стандартні оперативні процедури), які вказують конкретний порядок дій за обставин, можуть розроблятись та затверджуватись навіть в підрозділах рівня бригади.
Наразі ж ми маємо наприклад статут, що є базою, але нажаль значно застрів, пласт посад, для яких функціональні обов'язки або відсутні взагалі, або дублюються з іншими, вимоги щодо призначення позаштатних функцій та реалії часу, що додають позаштатних обов'язків і від того робота кожної бригади та побудова процесів всередині є унікальною, а іноді й зміна 1-2 посадових осіб в бригаді значно змінює все. Це створює прірву, а адекватна стандартизація щодо порядку дій на базі здобутого позитивного та негативного досвіду могла б значно допомогти нам подалати прірву між різними підрозділами та унормувати роботу і порядок взаємодії. Хоча б на рівні бригад, для початку на рівні бригад шляхом введення СОПів.

2) Виконання завдання важливіше за бюрократичну складову. Виглядає дивно, враховуючи тезу про процеси, але насправді значно доповнює її. Процеси мають існувати задля стандартизації і пріоритезації, папери ж в нас, особливо в умовах обмежених часових показників, значно обтяжують процес прийняття рішень, або розробляються халатно для звітності. Так однією з речей передбачених процесом військового прийняття рішень є визначення шляхів для скорочення часу необхідного на планування шляхом виключення деяких кроків. Підсумовуючи, за неподаний звіт на чергове ОТУ/ТГР/АК/УВ/ОУВ/ОСББ офіцер планування отримує догану, солдат ж має виконувати все, що S3 напланувало в вільний від вигадування данних для звітів час.

Така собі інтерпритація, 3/4 пункти розберемо окремо

Ходять легенди, що якщо наші войська зможуть вибратись з добропільського котла, то сил хватить, щоб відбить Селідове.

Жарт жартом, а все ж колись незабракне сили написать хоч один нормальний пост і певно перший буде на цю тему

Враховуючи, що ми не бачимо південніше Покровська в районі Нововотроїцького та Шевченко колон в стилі mad max, то схоже просування противника обмежується швидкістю його ходьби, я їбу

А ви теж чекаєте, коли ОТУ "Донєцк" перейменують в ОТУ "Павлоград"?

І хоча Курахівський напрямок продовжує лишатись для противника основним, де титанічними зусиллями знищуються сотні одиниць бронетехніки на тиждень, а оборона утримується в напівоточенні, найбільші проблеми ми отримуємо саме на ділянках, які є додатковими. Чи-то через брак ресурсів, чи-то адекватності рішень

Одного разу в Лівонії під час оборони двох важливих для структури оборони угруповання міст, а саме: Лівонійська і Горняка, бригадний генерал сидів на КП скандально відомої бригади і олівцем розставляв спшки приданих до бригади підрозділів, в той час як противник вже знаходився 6-7 км в тилу, вклинившись між Лівонійськом і Горняком.

Всі робили вигляд, що вклинення немає, в подальшому дані міста було втрачено, що призвело до колапсу оборони угруповання, втрати ключових сусідніх міст і висот.

Пройшов час, але комбо: "бригадний генерал, скандально відома бригада і провал ключової ділянки" наздогнали Лівонію знов

До відома шановного паньства основні типи втрат діляться на безповоротні і тимчасові. Якщо з першими все +- ясно: це ті самі КІА, тіла яких забрали або, які були визнані загиблими в судовому порядку, то тимчасові включають в себе санітарні, безвісти зниклі, полон і сзч.

Так-от звідси і питання навіщо недоговорювати, якщо вже вирішив "рубать правду матку".

P.S. окремою проблемою є задубльованість втрат, адже в Лівонії форма 2.1, яку подають частини, і яка є основою для підрахунку, не може бути виправлена після подачі. Тобто одна людина проходитиме і як 300, і як 200 в разі, якщо померла в шпиталі від отриманих поранень. Або як б/з і як 200, якщо тіло вдалось евакуювати, або особа була визнана загиблою в судовому порядку. Або одна людина проходить 300 n-ну кількість разів, бо кілька разів була поранена.

На 11 рік війни цю проблему не пофіксили. Тож статистика м'яко кажучи ну такоє.

Віктор Муженко:
"Ми досі воюємо взводними опорними пунктами, які діють однією лінією на фронті. Так не воюють"

Почитав про Кринки і неякісне планування

За кілька днів до операції в Кринках на південному фасі міста Бахмут фронт проходив по залізній дорозі від Кліщіївки до Андріївки і далі на південь. Була "спланована" операція з прориву оборони противника на цій ділянці. Спланована настільки неякісно, що в неї не вірив майже ніхто, а підрозділи закріплення аж до часу Ч були на папіросі, бо заходить їм все одно не доведеться. Власне я тоді навіть не додивився результати першої атаки та й пішов собі спати.

23 рік був роком, оголошений астрологами роком контрнахрюку, якість планування наступальних операцій було понижено втричі

Станом на 11 листопада ситуація ну ви думаю розумієте

Печально

Можна дать людині рибу і вона буде сита день.
Можна дать їй вудочку і пиздюліну, і вона буде сита тиждень.
Можна просто дать пиздюліну, що риби немає, і сказать, щоб до 12 години вчорашнього дня була риба на столі, інакше підеш штурмовать посадку, дурачок

Мав цікаву дискусію з колегою з іншої бригади щодо висвітлення втрат наших військ. Чи доцільно це, чи ні?

І зловив себе на думці, що не висвітлюючи втрати, ми створили перекос, коли основним мірилом успішності чи не успішності дій є зміна мапи діпстейту та факт втрати того чи іншого населеного пункту. В свою чергу це сформувало у вищого військового-політичного керівництва, яке безумовно переживає за думку суспільства і ніяк не може придушити той клятий діпстейт, концентрацію уваги виключно на втраті чи утриманні позицій, що з часом перейняла уся військова вертикаль.

Скільки розслідувань було про втрату особового складу, низький рівень планування операцій? Кого взагалі знімали за втрати?

Кого знімали за втрату посадки я вам назву з десяток прізвищ. Натомість назву одиниці командирів військових частин і угруповань, які обізнані про рівень втрат підпорядкованих підрозділів.

Це певною мірою і породило нашу доктрину

Станом на зараз ми маємо перемішані в довільному порядку небоєздатні частини і з'єднання, підрозділи мінімальної комплектації, які утримують або мінімальну смугу в 1-3 кілометри на бригаду, або мають купу приданих, яких вони бездарно убивають.
Будьмо відверті доля приданих в нашому збройному ополченні відверто незавидна. Хоча для отушок всі придані)

Так-от, через скрутну ситуацію гвалт того, що треба або не треба було б зробити несеться інтернетом в період, коли противник максимально наростив інтенсивність атак, очікуючи нашого військового колапсу і подальшої можливості вийти на оперативний простір. В таких умовах не так багато можна реформувати безпосередньо на лінії фронту та в системі управління за умови, що ми прагнемо ще якось утримувати існуючі лінії і рубежі.

Що потребувало б змін і реально можна було б змінити це:

-підходи до навчання і підготовки особового складу. Навчальні центри генерують непідготовлений особовий склад і бригади на ділі готували б його краще, якби мали таку можливість (навчальні підрозділи в своєму штаті). Збільшення терміну бзвп тільки продовжить тривалість копання бліндажів на полігоні;

-перозподіл о/с з тилових частин та частин, що демонструють низьку боєздатність. На жаль, міра необхідна. У нас не вдосталь людського ресурсу і не оптимальні роздутні 22 роком штати;

-децентралізація управління в ланці бригада-батальйон, дозвіл на планування і реалізацію відступу за потреби. Попри загальний тренд на втрату Донецької області, нікуди не ділись заборони здійснення маневру, тривають утримання невигідних та непідготовлених позицій, штампуються розпорядження на відновлення втрачених позицій і іноді, що сумно, втілюються в життя з відповідним результатом. Мова в першу чергу про доктрину: ні шагу назад, бо начальнику треба доповідати, що ситуація напружена але контрольована. Це породило культуру брехні, вгробило не одне життя військовослужбовця, перетворило аналіз проведених дій в пошук винного, повністю відірвало планування бою від урахування умов місцевості, якості іфс та принципів ешелонованості, привело нас в той самий форвард дефенс, про який я писав вище. В кожній отушці та напевно й в кожній бригаді є позиції, які числяться нашими, а на ділі такими не є. А саме головне: ми ніколи не відходимо на реально підготовлені рубежі, оборону розбудовує та піхота, що відкотилася без наказу.

Інші речі, які часто озвучують публічні спікери, особливо не військові, є досить складними в реалізації і можливі за умови стабілізації ситуації. Коли в бригаді міняють комбрига, бригаду трясе землетрус. Перебудова ж системи управління, зняття купи великих керівників, навіть спроба розібратись в тому вінегреті, що утворився, принесе тільки більше проблем і буде порівнянна скоріш з ядерним вибухом ніж землетрусом.

Знов партнери подло ударили нам в спину получається. Дивіться, що пишуть про нашу оборону в своїх статутах 2006 року. Думаю варто це на інтерв'ю ВВС озвучити.