.
Ти не зможеш сховати мене від цієї миті,
Так і мить неодмінно прийде, хоч того не хочеш.
Радість в тому, що світ прокидається рано в житі;
Горе в тому, що згодом йде черга ночі.
.
Подивитись на сонце, погляд не відвернувши
Надто важко, хіба крізь надійний пристрій…
А побачене як же нестерпно душить,
Мовби скороприйдешній у скроню вистріл.
.
Тільки думка одна порятунком вабить, лікує –
Незбагненна сила, що в творчості розродилась.
Де початки її? Як прокралася крізь минуле,
Щоб мені свої передати крила?
…
Як багато питань, що без відповіді і досі,
Як же мало часý, щоби їх розгадать усі…
Нагромаджуються віками теорій стоси,
А ми знов зачаровано плинемо по росі.

Вероніка Мовчан