Як я провів літо

Буду вдячний, якщо долучитесь до збору мені на жоповозку

Колись я дуже любив дивитись на ваші кухні та спальні крізь вікна. Раніше, коли я ще мав привілей шлятись нічними спальниками, це була обов'язкова програма. Я міг бути п’яним, міг бути під кайфом чи тверезим, але я завжди зупинявся подивитись на вікна. Вони заворожували мене. Ви, чиї силуети я бачив, не знали, що на них дивиться якийсь дивний чувак, тож ви жили свої звичайні життя. В цьому я бачив магію. Я ніколи не міг знати, що там насправді відбувається, тож я вигадував вам історії. Ось ви увімкнули ту саму пісню, що грала на вашому весіллі і танцюєте той самий незабутній мєдляк під неї. В іншому вікні ви вирішуєте, чи варто придбати нову пральну машинку, чи може стара ще може послужити. А он в тій квартирі батьки поїхали на дачу, тож сьогодні їх донька-підліток позве своїх друзів і може бути, що хтось з них, як кажуть в американських фільмах, таки зайде сьогодні далі другої бази. Таких історій були десятки. Я заворожено дивився на кожну з них і мріяв прожити їх з вами. Мріяв бути тим самим пузатим другом родини, який без попередження вломиться до вас з пляшкою шампанського і наведе шуму. Чи загадковим чоловіком, що курить на балконі, поки його обіймає не менш загадкова, але така красива жінка. Та цього не станеться. Я ніколи не відчую себе по-справжньому своїм серед вас, а ви ніколи не зможете розділити зі мною це свято життя, бо підсвідомо відчуватимете, що зі мною щось не так, що є всередині мене щось неправильне - щось, що вас завжди насторожуватиме. Тож я завжди лишатимусь чужим. Просто стоятиму і дивитимусь, як ви щодня живете тими життями, яких я ніколи не матиму. А я просто переминатимусь з ноги на ногу поодаль і буду радий за вас. 

Михайль СЕМЕНКО
ПАТАГОНІЯ
Я не умру від смерти —
Я умру від життя.
Умиратиму — життя буде мерти,
Не маятиме стяг.
Я молодим, молодим умру —
Бо чи стану коли старим?
Залиш, залиш траурну гру.
Розсип похоронні рими.
Я умру, умру в Патагонії дикій,
Бо належу огню й землі.
Рідні мої, я не чутиму ваших криків,
Я — нічий, поет світових слів.
Я умру в хвилю, коли природа стихне,
Чекаючи на останню горобину ніч.
Я умру в павзу, коли серце стисне
Моя молодість, і життя, і січа.
30. VI. 1917. Владивосток

Боїтесь за своє життя наче збираєтесь прожити ще 200 років.

Сьогодні задумався про те, коли дійде до використання FPV в криміналі. Ми ще до війни бачили контрабанду через кордон примітивними самопальними вантажними дронами. Здивований, що при доступності комплектів для збірки, мануалів і великої кількості боєприпасів на чорному ринку ще ніхто не здогадався валити конкурентів FPVшками. Це було б в рази легше ніж встановлювати СВП під машину чи вчиняти замах з використанням вогнепальної зброї, а захиститись від пари коригувальник + пілот, який запускає дрон з даху за 5 км від цілі, майже неможливо. Цікаве майбутнє нас чекає.