зникоме

деякі речі можна проговорювати безпосередньо, деякі - через художній текст.
одним із таких (травматичних) проговорень ділюся тут:

не завжди знайдеш за чим сховатись

від матері яка от-от ударить
або не ударить
від батька який от-от прийде
або не прийде
від наступного кола криків
що завязує світ по периметру шиї
і проступає смугами

читала би менше
читала би менше поезії
уявляла б себе сильнішою
говорила б себе уголос

а так тільки смуги мовчання
по шкірі
і папір який стерпить
усе


P.S. замість сердечка можна перейти за посиланням і вже завтра подивитись онлайн виставу "Шрами" від Дикого - про проговорене та замовчуване.

телефонні будки мого міста
не схожі на тардіс - облущились фарби
смердять сечею смердять псами
кричать розбитими вікнами
ідентифікуйте планету
ідентифікуйте зірку
ідентифікуйте галактику
наче машини часу стратили пам'ять
і нема вже кому сшивати всесвіти
довгими гудками

я проходжу повз них опускаючи очі
наче проз пса
якого не годна узяти

якщо пролунає дзвінок
я злякаюся взяти трубку
докторе

мій шлях до літературного успіху:
1. написати лезбійське оповідання (іначих не пишу)
2. виграти з ним патріотичний конкурс
грамотки ще не скинули, тому вірте на слово.
п'ю до вас, браття і сестри!

***
існую отже
шукаю миючий засіб по знижці
ігнорую сонливість і голод, моїх нем'ятежних друзів
цього понеділка
між рядами витає запах венери
я йду на запах
крізь шуми крізь слизьке баговиння жінок із візочками
м'яса, крізь галактики
гречки, розсипаній під ногами
я пробуджуюсь
отже існую

****
я саме жила свій недільний ранок
коли раптом
знайома поетка загинула в морі
чотири роки тому

що встигла вона відчути
перед тим як зникнути із горизонту
думала я
поки рис доварився і таймер
безумно пищав, шуміли редуктори з шостого поверху,
а кішка точила кігті об єдиний
диван у цій квартирі

я стояла перед недільним вікном а туман
по черзі ковтав сусідні будинки
густою білою повінню

як настане моя (черга), я продовжу своє нічого:
готувати салат, танцювати під незриму музику
і дивуватись старій вороні
що прилітає до мого балкону
із патичком у дзьобі

це що, рятівна соломина?

і вірш з антології - в студію:

Материзна

земля моїх померлих
моя напам’ять
од першого рядка картоплі
до крайнього рядка у грамотці
без прізвища та помилування

я тікаю од них щороку
сьома сорок метро житомирська
восьма десять якась робота
од великодня до різдва
од різдва і до великодня

ше б назарік такого діждати
жду

продається хата один
продається хата два
продається хата три
а кімнаті – штири
і жодного пса чи родича
чи дитячої гойдалки
де ти божилась сусідці
дружба навіки вічні
амінь!
продано!

приїзди у гості, донюню
хоть на деньочок
катопля така солодка
земелька мова пух
шануйся там тільки
не мерзни
дукачик старий бережи
на ніч знімай подалі
од дзеркала

бо ж воно всяке буває
по матері

іще більше віршів прекрасної Нобелівської лауреатки Луїзи Глік у моєму перекладі можна читати тут

Ерзац
дівчинці кожній потрібно знати як
змивати кров ховати кров
комоди з білизною простирадла мережива
ці заплямовані цих ніхто не знайде

численні родовища породіль
неефективні як напис
baby on board

комоди з білизною простирадла мережива
можна то потім з'їсти й зійти кров'ю
можна піти і зійти кров'ю
це так непокоїть що аж болять
і нігті, і вії, й плацента
комоди з білизною простирадла мережива

маю слабкість до насильства і сорому

Erzac

każda dziewczynka powinna wiedzieć
jak zmywać krew spierać krew
szafki z bielizną prześcieradła koronki
to jest barwione tego nikt nie odzyska

rozliczne złoża matek karmiących
nieskuteczne jak napis
baby on board

szafki z bielizną prześcieradła koronki
można potem to zjeść i się wykrwawić
można zejść i się wykrwawić
to jest tak niepokojące że aż bolą
paznokcie i rzęsy łożyska
szafki z bielizną prześcieradła koronki

mam ochotę na wstyd i przemoc

Оригінал - Anna Zygmunt
Переклад - мій

Оригінал: Loise Glűck
Переклад: мій

Дикий Ірис

І наприкінці моїх страждань
були двері.

Почуй мене, бо ж я пам'ятаю оте,
що назвеш ти смертю.

І довколишні крики, і хилитання гілок сосни,
а потому - нічого. Ослабле сонце
блимотіло понад сухі поверхні.

Так жахливо лишитись
при тямі,
похованій в темній землі.
А тоді - по всьому, і те, чого ти боялась,
бувши духом, нездатним до слів,
і те скінчилося різко, мимоволі скрививши землю.
І ті, кого я сприйняла за птахів,
розлетілися по кущам.

І тобі, хто вже не пам'ятає
переходу з іншого світу,
тобі я кажу повторно: усе, що
вернеться з непам'яті, повернеться
і віднайде голос:

і у центрі мого життя появився
фонтан, величний, з темно-синіми
тінями по блакитній воді.

The Wild Iris

At the end of my suffering
there was a door.

Hear me out: that which you call death
I remember.
Overhead, noises, branches of the pine shifting.

Then nothing. The weak sun
flickered over the dry surface.
It is terrible to survive
as consciousness
buried in the dark earth.

Then it was over: that which you fear, being
a soul and unable
to speak, ending abruptly, the stiff earth
bending a little. And what I took to be
birds darting in low shrubs.

You who do not remember
passage from the other world
I tell you I could speak again: whatever
returns from oblivion returns
to find a voice:

from the center of my life came
a great fountain, deep blue
shadows on azure seawater.

тим часом запрошую до перегляду фотопоезії до улюбленого вірша одного з улюблених авторів - Тараса Мельничука. авторка фото - прекрасна Марічка Ярмола

стрінемся у парку цієї суботи ❤