і знову я прокидаюся в світі, де якась країна знімає санкції, інша розглядає можливість відкриття кордонів, десь нагороджують «велику опозицію», яка навіть не може назвати війну війною, де агресор – їхня улюблена держава. потім знову читаю роздуми про те, що україна має «просто віддати території». а далі бачу новини про вбиту матір із трьома дітьми. думаю, я не боюся потрапити до пекла після смерті, якщо воно існує, бо відчуваю, що вже перебуваю в ньому.