zhongli kinnie

одягайся, я пожартувала. зараз я розповідатиму про зображення апокаліпсису в аніме, про те, як змінювалося уявлення про зло, як політика впливала на жанри та потім ще поговоримо про аналіз геополітики ван пісу.

було зрозуміло, що ван піс стане легендою, ще коли в одній з перших арок нам розказують про село, яке перебуває в окупації. де героїня роками намагається зібрати гроші, щоб викупити свою свободу й врятувати рідне село, бо уряд не хоче ризикувати й допомагати таким бідним поселенням. згодом ми дізнаємося, що причина ненависті цього окупанта до людей коріниться в геноциді його народу. і скільки я вже думаю, як це резонує з людьми з різних частин світу.

ван піс про свободу. це не просто одна арка, це кожна історія. кожен персонаж зачеплений війнами. раси, які намагаються знищити. ненависть між народами, і кожен памʼятає кров на чужих руках. корумпований уряд. тоталітарні режими. рабство. колонізація, боротьба за ресурси та втрата спадщини. смерть за свободу, цензура та приховування правди урядом і навіть алюзії на ядерну зброю.

і як мені сумно розуміти, як багато людей по всьому світу знаходять себе в цих персонажах. для багатьох з нас це не просто вигадана історія, це відображення реальності, де війни, втрати і боротьба за рідний дім є значно ближчими, ніж інші сюжети.

для нас головна загадка твору є сам ван піс — скарб, який ми повинні знайти. і хоч ніхто не обіцяє, що це точно буде так, але в моїй голові завжди коментар з форуму, якому вже років двадцять, де людина сказала, що one piece звучить як won peace. в контексті всього, що відбувається там, і того, що відбувається у світі, я правда думаю, що здобути справжній мир — найголовніший скарб.

не хвилюйтесь, не тільки у вас понеділок важкий. у мене перша пара в понеділок — східне сусідство єс, і нам постійно доводиться обговорювати радянський союз та проросійські сили в європі.

а тепер я вимушено повертаюся в реальність, де в мене завтра перший виступ із презентацією, і я хвилююся (настільки, що вже сняться кошмари, де мені кажуть щось про акцент або те, що я забуваю слова). хоча виступаю я не одна, а з дівчатами. ми пишемо про події, що вплинули на розвиток європи, і завершуємо все повномасштабною війною в україні.

і от одногрупниця написала на слайді «початок війни». ну я мовчки пішла й дописала «повномасштабної». мої ж ви бідосі, нічого, я вас усьому навчу.

у моєї улюбленої фем куроо сьогодні день народження, і ми святкували разом в дс. вона з тортом, я з картоплею фрі та чізбургером, і разом це був хір мі аут кейк. якщо коротко.

її хір мі аут: архітектура колізею, леопардова шуба чану, божевільна слот-машина кайто, сонік ікс, веном.
мої хір мі аут: bugatti la voiture noire, девʼять кіл пекла, ангели з євангеліона (взагалі всі біблійні ангели), шуба куроро (його шуба і хрест — це пік дизайну), фауст.

щоранку прокидаюся й обираю, яка особистість сьогодні домінує: русофобка, мізандричка чи анімешниця.

сьогодні міжнародний день студентів — день, народжений з болю й боротьби. у тридцять девʼятому році празькі студенти вийшли на демонстрації проти окупації, несучи свої мрії й голоси свободи, але були розігнані. один із студентів загинув, що переросло в акції протесту. 17 листопада нацисти оточили студентські гуртожитки, понад тисячу молодих людей було відправлено до концтаборів, лідерів руху страчено, всі університети закрито.

за два роки в лондоні відбулася міжнародна зустріч студентів проти нацизму, і ця дата стала даниною пам’яті загиблим і символом боротьби.

сьогодні я прокидаюся, бачу багато сповіщень. у них вітання з днем студента перемішані з новинами про обстріли. щодня я думаю про своїх ровесників. тих, хто замість лекцій і безсонних ночей перед іспитами, тепер кожного дня стоїть на лінії фронту. їхнє студентство — це окопи, бронежилети, вибухи.

боротьба за майбутнє не закінчується ніколи.

будь ласка, бережіть себе.

аркейн, звісно, неймовірна історія. навіть якщо в мене буде поганий день, у персонажів аркейна він буде ще гіршим.

те, як луїза згадала, що на початку наших розмов я якимось чином приходила саме на сьомий день після останньої відповіді. і вона тоді пожартувала: «ти що, працюєш у бога?»

луїза: ти сандей кодед.
я: бачиш, якби всі дні були неділею, я б відповідала щодня.
луїза: якби всі дні були неділею, ти б не відповідала, бо возносилася б на небеса. «вибач, є важливіші справи» — і на хмарку. і якщо б бог відпочивав на сьомий день, ти б його загасила.

ще один тікток but no more worries rest your head and go to sleep maybe one day we'll wake up and this will all just be a dream про україну і я роблю сальто з ай-петрі

кілька років тому я прочитала статтю, у якій одна філософка розмірковувала про природу патріархату, мізогінії та всіх тих механізмів, що впливають на життя жінок. у статті була одна проста й водночас абсурдна думка: коріння чоловічої ненависті до жінок лежить у їхній здатності до народження. у світі немає майже нічого, чого жінка не могла б зробити, але є одне, чого не може зробити чоловік — народити дитину.

спершу це твердження здається дивним. багато жінок, як і я, могли б подумати: «чому це взагалі має викликати заздрість?» але варто лише озирнутися на історію людства, на філософські трактати, міфи, релігійні уявлення — і стає очевидним, що жіноча здатність народжувати справді стала символом могутності, якої чоловіки не могли ні зрозуміти, ні контролювати. а отже, виник страх і бажання підкорити цю силу.

у давніх текстах жінок часто зображували як джерело гріха або слабкості, а народження дітей трактували як покарання. ця ідея була спробою приборкати силу створення нового життя. культури вшановували образи жінок-богинь як втілення родючості й циклу життя. але почали формуватися інші образи, наприклад, біблійної єви, яка «згрішила» і принесла в світ смерть. бідний арістотель теж плакав, що жінки є «недосконалими чоловіками».

ось ми у XXI столітті, все ще живемо під впливом давнього страху й образи, які перетворилися на патріархальні інституції, закони і суспільні норми.

зрештою, в цьому світі, який чоловіки продовжують руйнувати війнами, вони очікують, що саме жінки будуть його відновлювати. після кожної війни, яку починали чоловіки, завжди лунали заклики до «патріотичного обовʼязку жінок» — народжувати нових громадян. жінка перетворювалася на інструмент відновлення нації, ніби її єдине призначення — знову наповнювати світ життям.

як люблять згадувати міф про пандору — першу жінку, створену богами, яка відкрила скриньку і випустила у світ усі лиха. цей міф звинувачує жінку у всіх бідах людства. жіноча автономія, цікавість і непередбачуваність — це загроза, що вимагає контролю. феміністки нерідко тлумачать цей міф як проекцію чоловічого страху перед жіночою свободою і самостійністю.

що саме спонукало мене написати цей текст сьогодні? я дізналася про існування в сша терористичної організації «армія господа», яка виступає проти абортів. ще раз, чоловіки здійснюють теракти, атакують клініки, де жінки можуть зробити аборт, і навіть місця, де збираються жінки, наприклад, бари для лесбійок. чоловіки, які вважають аборти вбивством, не зупиняються перед вбивством, насамперед жінок.

якби я була пандорою, після того як відкрила б скриньку, я б без вагань вдарила цією скринькою самого зевса і кожного чоловіка, якого б тільки побачила. насильство – це погано, але я готова була б прийняти цей гріх в такому випадку.

не питайте сьогодні, як у мене справи, я вже чотири години пишу виступ про тероризм і з кожним новим абзацом відчуваю, як моя душа відпливає від берега святості.

я серед натовпу людей з різних країн і різними історіями, згадуючи подруг, яких не бачила цілу вічність: i think i miss my wife

гаразд, друзі. для всіх, кому сумно, невелике нагадування. не від мене — вважайте, це знак небес. іноді потрібен час: щоб щось прийшло, щось пішло, щось налагодилось, щось змінилось. деревам потрібен час, щоб вирости, ранам — щоб загоїтися, людям — щоб звикнути, знанням — щоб накопичитись, а навичкам — щоб покращитись. хінаті теж знадобився час, щоб стати чемпіоном світу. тсукішімі — щоб знайти свою любов до волейболу. кенмі — щоб стати багатим і щасливо чілити. а куроо знадобився час, щоб стати ще більш сексі (хоча куди вже більше). все буде добре.