ЛЮБОВ

Обраную мою люблю так якось безрозсудно.
То слова гострієм
Її немов гадюку розсікаю,
То знов беру, як запах полуниць.
Тому і сам не знаю
Коли ударю глумом, як мерзоту,
А коли знов впаду гарячим серцем ниць,
І часом як образу розіллю смолою,
Що зашкварчить душа її дитяча,
Мов сірка на огні,
То, потім так беру,
Так притуляю рану цю гарячу
До свого тіла.
Що тріснуть груди й увійде неначе
Вона у легені мої, у серце, у живіт:
Так туго хочеться,
Щоб ток її крови в мені потік.
Я знаю,
Що лишень тоді спокійним стану,
Коли в одно фізичне тіло,
Як дві гамулки порцеляну
Зіллються в творчому огні
Два наші поли.
А мозок твердо каже: "Ніколи!
Не буде цього, ні!
Бо людський рід не стане андрогіном,
Як цвіт вішень, чи бальзаміну,
На земній цілині
Бо він тоді загине."

#в_поліщук