Вірш одного прикметника
Здається, я знову втрапив у сум. – Мовчи!
Осінь підходь ближче – тримайтесь купи,
Серпень ґвалтує верби – чекай дощів,
Серпень гартує нас до хвилин розлуки.
Місяць спокійно в'яже туман між гір,
Поїзд своєю парою все стирає,
Так десь минають літа останні дні –
Так десь минають потяги і трамваї.
Далі місцеві станції, звук з дахів,
Вулиці хрестяться, наче ти тут уперше,
Місто завершує всі поминальні дні,
Люди виходять, як сонце із хмар арешту.
Очі сльозяться, бо дуже яскраво б'є,
Очі сльозяться, бо це вже нова епоха,
В місті щурів та голодних собак-гієн,
Врешті запахло осіннім вуличним богом.
06.08.20
Здається, я знову втрапив у сум. – Мовчи!
Осінь підходь ближче – тримайтесь купи,
Серпень ґвалтує верби – чекай дощів,
Серпень гартує нас до хвилин розлуки.
Місяць спокійно в'яже туман між гір,
Поїзд своєю парою все стирає,
Так десь минають літа останні дні –
Так десь минають потяги і трамваї.
Далі місцеві станції, звук з дахів,
Вулиці хрестяться, наче ти тут уперше,
Місто завершує всі поминальні дні,
Люди виходять, як сонце із хмар арешту.
Очі сльозяться, бо дуже яскраво б'є,
Очі сльозяться, бо це вже нова епоха,
В місті щурів та голодних собак-гієн,
Врешті запахло осіннім вуличним богом.
06.08.20