22.05.20
Дівчина з’їла кульбабку, залишивши світ без сонця –
Смерть настала миттєво, плакали навіть рідні,
Дівчина мирно лежала на власному підвіконні
Поки з іншого боку люди блимали в вікнах.
Поки країна гнила і поки підлога квітне,
Поки усі здаються досить такі приємні,
Дівчина собі чилить десь вкоротивши віку
Координати шляху вказують вірно небо.
Координати болю, добре якщо згадати,
Ріжуть твої проспекти, не гірше ніж власне лезо,
Дівчина одна в полі, дівчина – сильна втрата
Якщо мова ітиме, про тих, хто уже померлий.
Дівчино, квіт мій й зорі, дівчино, степ й Карпати,
Дівчино, обернися, дівчино, стій й не рухай,
Поки ми іще жИві, давай говорити й спати
Разом, і так по колу, аж поки не стане нудно.
Давай заганятись в стадо, давай в психологію маси,
Давай пробігати метри, давай цінувати відстань,
Давай розпочнемо зібрання одним цілковитим маршем –
Ходьбою військових берців до піднебіння Олімпа.
Давай все нарешті кинем, давай все нарешті – пустка
Давай всі в волоссі квіти посадимо там, де бУли,
Давай хто на краю прірви руку твою відпустить,
Той зможе казати врешті, що був ледь до смерті вірним.
Давай усе ж, врешті, разом, давай все старе – забудем,
Воскерсне твоя статура, ніжнітимуть з часом руки,
Вмиратимуть вічно люди й кохатимуть вічно люди(!),
Наче літак сідає на посадкову смугу.
Неначе на дворі травень, хрущі вже давно опали,
Дощі переносять хмари, гримлять ластівки від вітру,
Я досі тобою марю, я досі тебе чекаю,
Немов би чекають сонця политі водою квіти.
Про сонце