я обіцяла собі жити,
поки не вдіну
з тобою на зустріч
коротку сукню
в маленькі квіти.

дивлюся на себе в люстро.
зараз вона, —
сукня, —
більше мені б личила —
в мене тепер менший живіт
і стрункіші ноги.

тобі б сподобалось.
шкода тільки, ти
не побачиш —
ти не дивишся.

осінь в Варшаві
швидко перетворилася на зиму.
я купила собі чоботи,
типу берці.
коштували, як пів твоєї зарплати.

з мене, звісно,
поганий солдат,
але тоді я вижила,
тож і тепер обіцяю собі не вмирати,
поки вони не розтопчуть твоє серце.


27.11.2023р.
так, я бачу, що воно попса. але інколи можна)) до речі, не лякайтесь, я тут трошки припизділа, «собіратєльний образ» і все таке, не хочу я нікого ображати… може трохи.