Партія Ердогана програла вибори вперше за 22 роки. Чому?
Якщо коротко:
Ататюрк наступає, султан відступає. А тепер давайте докладніше.
Політична сила Ердогана – Партія справедливості і розвитку (ПСР) –
зазнала поразки на місцевих виборах від опозиційної Республіканської народної партії (РНП), вперше з 2002 року. РНП зберегла за собою контроль над Стамбулом, Анкарою та здобула 15 посад мерів в інших ключових містах.
РНП виграла вибори вперше за 47 років. Такий результат - відображення тенденції останніх виборів.
ПСР втрачала підтримку на місцевих виборах незважаючи на всі кроки Ердогана з побудови диктатури. 2014 ПСР набрала 43%, РНП - 26%, 2019 розрив скоротився до 12% - 42% на 30%. Вчора РНП набрала 37%, партія Ердогана - 36%.
Чому опозиція так додала? Рік тому - у травні 23 - Ердоган виграв другий тур президентських виборів 52 на 47. На тоненького. Але тоді він переміг непопулярного старого лідера РНП Камаля Киличдароглу (75 років). Але після програшу президентських виборів він пішов з посади керівника. Ще у листопаді 2023 РНП обрало новим лідером Озеля Озгюра (49 років), лідера парламентської опозиції.
Крім того, вибори мера Стамбулу згнову виграв той, хто і мав бути суперником Ердогана рік тому -
Екрем Імамоглу. Але проти нього 2022 ініціювали політичне переслідування, за результатами якого
його було засуджено на 2 роки в'язниці. Також йому було заборонено займатися політикою, і тому він не балотувався.
Тому, власне, і кандидували Киличдароглу. Але Імамоглу відбився в апеляції, і 2023 був виправданий. Завдяки перемозі у Стамбулі Імамоглу знову стає головним претендентом на кандидування від опозиції на виборах президента 2028 року.
Фундаментальні причини втрати популярності партією Ердогана -
економічна криза і втома від 20 років правління, які посилюються турецькою демографією. Загалом,
Ердоган зумів побудувати електоральну автократію, подібну до раннього Путіна: закривав або захоплював медіа, витісняв з країни опозиціонерів, мінімізував політичну роль армії (особливо після невдалого або навіть інспірованого ним самим “військового заколоту” 2016).
Він спирався на ісламських консерваторів, а згодом на євроскептицизм значної частини суспільства. Але і минулорічні вибори, і вибори зараз доводять, що щось йде “не так”.
Ердоган не зумів нівелювати демократичні інституції, хоча дуже старався. Чому?
1.
Туреччина - молода країна (середній вік - 30 років, в Україні і тій саме Росії - більше 40). Молодь - база економічного розвитку, урбанізації і вестернізації. І хоча частка релігійної консервативної молоді у Туреччині значна, переважна більшість все ж світська.
2.
Рукотворна економічна криза. Втручання Ердогана у економіку після 2018, тиск на центральний банк спровокували рекордний сплес інфляції (60+%), девальвацію ліри і збіднення значної частини турків. Що дратує і підриває авторитет влади.
І ні, Ердоган не є батьком “турецького економічного дива”. Ним є
Тургут Озал, який помер ще 1993. Це він провів ключові реформи і заснував потрібні інституції.
3.
Інтеграція з Заходом. Мільйонам турків які є частиною ланцюжків глобальної економіки важко пояснити, чому намагання Ердогана бути лідером ісламського і тюркського світу, згортати світські інституції кращі за вестернізацію.
4.
Етнічна та релігійна різноманітність. ПСР завжди програвала вибори у курдських регіонах. Крім того, партія останні роки постійно втрачає підтримку алевітів (напрямок ісламу, приблизно 20% населення), які не вписуються в уявлення ердоганізму про правильний сунітський іслам.
Ні, цей не успіх на місцевих виборах ще не означає, що режим Ердогана чи його ідеологія приречені на поразку на парламентських і президентських виборах 2028. Тому що і ідеї все ще популярні (розрив мінімальний), і контроль за медіа (що набагато важливіше на національних виборах) нікуди не подівся, і адміністративні можливості переслідувати опозицію ще є.
Але автократія в Туреччині дуже вразлива, це гарний сигнал.
Підписатися на Богданова
