Налий мені К'янті по вінця жовтневого неба,
Крізь келиха призму бурштинові сльози – ігристі
З гілками тремтять, як дитячі повітряні змії,
У плесі багряному осінь неначебто щезла.

Занурюю глибше – в рубінові відблиски хвилі,
Свідомість тягучим танíном обкутує міцно.
Не дощ – краплі Бога пронизують вимиті вікна,
Ми довго з тобою за ними любов'ю хворіли.

Фруктовими нотами слив і тендітних фіалок,
Пропахло повітря гріхом – вже оманливо п'яний,
Пекучий ковток за ковтком прорізає катана,
Своє досконале останнє дописую тáнка.

В безумстві малюю картини – я твій Модільяні,
Процес незворотний, що змінює резус і фактор,
Розкрию надламану душу до атомних ядер,
До ранку, всю ніч наливай полум'яного К'янті.

12.10.2023, Юрій Іванов