Підіймаюсь на 24й поверх,
щоб побачити як обрій,
не поспішаючи,
але ненаситно з апетитом голодного алігатора
поглинає,
пожирає,
ковтає
червоне коло.
Найяскравішу зірку цілої системи нескінченного простору.
Як художник,
який намагається зберегти враження – кольори цього неповторного моменту.
Як ілюзіоніст, який накидає плащ
поверх шедевру небесного кутюр'є
і місто з його будинками,
деревами,
тінями
щезає.
З'їдаю кожним ковтком,
кожним подихом
запах ще нерозкритих бутонів.
Запиваю весняною прохолодою
нічного повітря.
Хмелію,
як від першого ковтка води /вина/
після пустелі.
Збуджуюсь, як юнак від парфумів жінки,
які шлейфом прорізають кожний нейрон уяви про
перший дотик,
перший поцілунок.
Дихаю містом, як ненароджена ще дитина у лоні,
але вже із внутрішнім
світом,
подіями,
ритмом.
Моє місто.

18.12. 2023 (ЮІ).