Іноді мені стає дуже сумно від того, що в мене в житті більше нема тієї подруги, з якою я б могла годинами розмовляти ні про що. Або могла б повідати їй про свій всесвіт, завчасно знаючи її реакцію: посміється, похвалить, дасть пораду. Бо тепер вона покинула мене — не знаю, напевно, не витримала величезну кількість спілкування зі мною, — і я сама відчуваю, ніби мені ні з ким поговорити. Хоча я маю багато класних приємних людей, з якими могла б поділитися роздумами про всесвіт. Особливо про нього.

Іноді я відчуваю дуже сильне бажання показати комусь — їй — якийсь чорновий варіант писанини. Або нотатки. Їй ж було так цікаво. І тут ж розумію, що ми більше не спілкуємося, а інші мої знайомі ніколи не відреагують так, як вона.

Роздуми