Пишу відгук на книгу “Донька залізного дракона” Майкла Свонвіка. Читати її було непросто, писати відгук ще важче - жорстка, гнітюча, місцями огидна і вкрай хвилююча історія.

Переглядала вчора окремі уривки і так захопилася, що ледь не почала перечитувати її знову. Все таки дуже приємна українська адаптація від Жупанського, а за примітки з роз'ясненнями внизу сторінки окрема велика подяка.

💠 Я скажу так, якщо ви любитися у фантастиці, спробувати книгу варто. Не так заради сюжету, а з огляду на поєднання різноманітних жанрових елементів: уявний світ з химерними фантастичними істотами, кібертехнології, взаємодія науки та магії, акцент на порочних, побутових елементах виживання, тощо.

💠 Мені історія сподобалася, але впевнена, що не всі поділятимуть мій захват. По сюжету головна героїня спочатку постає в образі маленької дівчинки і впродовж книги простежується шлях її дорослішання. Однак, несправедливість магічного світу до неї дратує і злить. Потрапила б мені історія Свонвіка років так десять тому я б її взагалі не дочитала.

💠 Але сьогодні я дивлюся на неї крізь призму власного досвіду зростання та світосприйняття, тому гадаю кожен читач сприймати її по різному і жоден варіант не буде абсолютно вірним.

🤔 Поділіться, у кого була така книжка, коли процес читання викликає сплеск емоцій, кидає тебе з крайності в крайність, але відірватися нереально?