Snianio & >llkutan & R.Gens - Вітри (2021)
Як це часто трапляється із самобутньою й ідіосинкратичною творчістю, у пісні Світлани Няньо, попри всю їхню чарівність, мені важко буває зануритись з головою. Але з
Вітрами вийшло інакше: цей Soundcloud-only (сподіваюсь, що скоро він добереться хоча б до якихось інших платформ) сингл містить у собі чисту есенцію музики Няньо. У ньому немає ані хитромудро сцеплених мелодій, ані театральних декламацій — більше ніж на окрему пісню, він схожий на спогад про всі її композиції разом.
Вітри були записані актуальним концертним складом — багатьом, думаю, він відомий за минулорічним виступом на
Am I Jazz: разом із творчим тандемом Няньо і Сергія Хотячука до Svitlana Nianio Band входить Роман Генс, який відповідає за модульний синтез та вводить у композиції фрагменти польових записів. Цікаво, що з появою Романа звук гурту не розрісся, а став, навпаки, яснішим, набув’ об’єму та прозорості. Шум вітру на початку пісні непомітно переходить у музику, ніби обертається нею, як у наївній казковій телевиставі. Але це єдине обертання, більше майже нічого не трапляється: і лірична, і музична частини кружляють навколо одних і тих самих звуків та образів. Це звуки та образи тихого місця, перевантаженого пам’яттю й думками настільки, що, потрапляючи до нього, втрачаєш здатність рухатись. Це вітри, що віють над забутим сільським цвинтарем. Реліз, що майже співпав із початком весни, нагадує, якою холодною й страшною вона може бути.
Із цим записом гурт Няньо робить вишуканий крок від авант-фолку до мінімалізму. І хоча в інтерв'ю для
katakult поміж “суголосних собі артистів” музиканти називають Террі Райлі,
Вітри скоріше нагадують мені іншого мінімаліста, Стива Райха, що у досвіді порожнечі здатний розгледіти мерехтіння самого буття.
Soundcloud
#bubblegummonthly