вона виросла біля моря
дихала йодом
ловила вустами проміння
дослухалась до хвиль, у них своя власна мова
такою говорять про смерть та про вміння

любити

любити темні глибини
і вперше – свої
вона пахла свободою й останнім серпневим багаттям
піском обпікала стопи і знала
все ще живі
усі її "я"
навіть ті, що носили розп‘яття

шкіра солона й гірка
очі – підводні печери
вона зберігала кожну покинуту мушлю
спогад про кожен бриз, що торкався її гідросфери
кожну рибину, яку викидало на сушу

брижі та шторм
в такт її біоритмам
вибивають на скелях та скронях недбалий ескіз
крики чайок, палюче сонце, молитва
вона виросла біля моря

море було зі сліз