згадала про старенький, але дуже теплий мені текст.


літо. мені 8. великий майданчик у дворі. м'яч знову залетів за гаражі, треба лізти діставати. споримо на чувачі. випадає Саші. стоїмо на шухері, бо якщо мама побачить – буде сваритися.

у дворі спиляли вербу. будуємо хатку з гілок та листя, ховаємося там від дощу. розумію, що наступного разу вербу спиляють, коли я вже буду велика. вперше усвідомлюю усю невідворотність дорослішання.

тато дав пʼять гривень на морозиво замість двох. так багато, не знаю, що з ними робити. купила багато жуйок, граємо у гру "хто більше запхає собі до рота".

йдемо висіти на трубах. високо, не можу дістати. підсадили. підтягуюсь два рази. на один більше, ніж на тому тижні. пишаюся собою.

скачемо через резинку, Аню кличуть на обід. просимо винести води, бо якщо піде хтось із нас – заженуть додому.

граємо у хованки. я шукаю. Ваню дискваліфіковано, у під'їзді ховатися не можна.

літо. мені 22. порожній майданчик не такий вже й великий. старі труби досі стоять. як і гаражі. вербу ще не спиляли.