гниллю пропахли тутешні стіни, а їдкий сморід пустих пляшок вина, блукає цим будинком століттями. шукає. та чи варте це часу? безумовно ні, привиди не втомлюються блукати, хоча, особисто я ще не питала.
мелодія старого маршу з дальньої кімнати, що колись захоплювала душу, не чувшу пісень, в'їлася та набридла, мов іржа на дешевих кільцях. тепер це ріже вуха, свідомість віддає звуки дзвоном, гучним, занадто гучним, ти зіб'єш пальці до крові об старе фортепіано.